Байдужість тиха і глибока, Німа й холодна, як зима. У ній не чути шуму й кроків, Душевних слів у ній нема. Байдужість стигла і налита, Нектаром витриманих пауз. Душа в ній шаллю оповита, їй власне его лиш указ. Байдужість повна і надмірна. Безбарвність слів. Стандартність фраз. Неначе вакуум, безмірна, Усе вмирає в ній ураз. Байдужість... Continue Reading →

Не треба слів В них судження і осуд Не треба слів З них зникла вся любов Побили ми Увесь прозорий посуд Нема в чім пить Хоч спрага просить кров Ту кров, в якій Розмови про буттєве Ту кров, в якій Щасливих днів вінець Розлили кров Між скалок несуттєвих Змішалась кров Із брудом. Це кінець Порив... Continue Reading →

Закрились двері. Просто жах! Закрились вікна. Протяг. Так затягнуло у думках, Немов гальмує потяг. Похолодало у душі, Вже й чути скрип у серці… Дошкульний вітер у тиші Змінив ритмічність герців. Рванув фривольно поглядіть У закутки, де темно - У ті, де пил страхи таїть… Звичайно ж, недаремно... Опісля в спогадів сади, Де фрукти геть прогнили,... Continue Reading →

Наступить після урагану Спокійна, повна озарінь, Глибока, мов дно океану, Дзеркальна, як морська гладінь. Розтисне кулаки у руки Дбайливо, наче кращий друг. Миттєво абсорбує звуки. Зупинить час і рух навкруг. Підхопить вимучене тіло, Поглине з нього біль і шум, Що глушить голос вже осілий Поривчастим потоком дум. Розчуєш, чим гориш, що хочеш; Осмислиш як живеш... Continue Reading →

Надія - море-океан, Вершина гір, край неба. Бездонні очі, ладний стан - Принцеса березнева. Надія - глибина світів, Мелодія сонати. Безмежжя пауз, ноти слів - Будь-кому не зіграти. Надія - сили джерело, Оточене гранітом. І що б там завтра не було, Вона є - Гераклітом. Надія - дар життя, весна, Що вчить любов'ю жити. Такого... Continue Reading →

Твої безмежні очі, Як водопад пісень, Холодні, загадкові, Немов морозний день. В них повно звірів диких І ніжний спів птахів - Живуть в тобі з маленьких, Безпам'ятних ще днів. Твій голос повен ласки, Добра і теплоти. Не віриш більше в кАзки. Доросла стала ти. Ще геть недавно йшли ми За руку у дитсад. Вже скоро... Continue Reading →

Чи ми прийшли сюди як виклик? Чи викрити гидкий чиряк, Який не личить, лиш ми звикли Миритись з ним. Чи бич чи ляк? Чи гид крикливий їм є вияв Привиклих скиглити мирян, Чий шлях життєвий: «Кишки вийняв, Й в кип’яч вкриши. Для християн» Чи ми прийшли, як хвиля сили, Спинити вихиляси лярв, Яких ми живити... Continue Reading →

Коли впізнаю стук у двері Без подиву скажу тобі: «Ти вчасно, милий, до вечері» Замреш, не вірячи собі... Ми стільки днів цей оминали, Не тих шукали в тих місцях. За серцем йшли і слід тримали, Блукали все на манівцях. Як тільки серце не вмовляли, Все ж не приймало тих підстав, Що вірними ми уявляли… А... Continue Reading →

Вийдеш часом за село Божа благодать навкруг Щось в городах проросло У посівах рівних смуг Десь трави росте покіс Зеленіється здаля Небосхил тримає ліс По боках - луки й поля Тиша й мир. Лише земля З вітром пісню заведе Зразу чуєш звідкіля Вільний хмару приведе Ось й дерева завелись Наче сваряться із ним Кажуть, коси... Continue Reading →

«Щоб проросло з зерна пагіння Посадженого в пишний лан, Вклонитись треба до насіння Й прийняти в нім його талан». Мене так бабця вчила жити, Коли була я геть мала: «Любов’ю треба оточити Щоб плід рослиночка дала. У них характер свій і воля, Свій цикл росту й різний плід Щоби врожай зібрати з поля Виходить з... Continue Reading →

Чи є за що село любити? За працю з ранку й до зорі? Коли встаєш, немов побитий, Коли всі руки - мозолі? Так є за що село любити? За хати згорблені й криві? За ту дорогу геть розбиту, Що вже згубилась у траві? Тоді за що село любити? За молодь, що не бачить світ, Бо... Continue Reading →

Важка робота - праця в полі Для сильних тілом і стійких. Терпіння вимага доволі Та й силу духу - не з слабких. Це шлях цінителів рослинних Люб’язність - їх природня суть. Всі фази росту й вид сезонних Вони крізь вік в душі несуть. Знання ці - мудрість їх буттєва, Що йде від предків до дітей... Continue Reading →

«Щось геть змарнілі стали діти» Бабуся бідкалась в наш бік. Тому здавали нас на літо В село поправитись, щорік. А ми були в них, як курчата Пухнасті, щирі і малі Щасливі й радісні внучата У бабці з дідом у селі Таке нам все незвиче: кури, Корова, кукурудза, сад, Пахнючі сіна кучугури… Куди не глянь -... Continue Reading →

Важке сільське життя людини Нелюдська праця цілий вік З весни до осені щоднини Вклонятись лану. Й так щорік. Весна в селі, немов світанок, Новий сезон, початок дня. Увосени - жнива. Спочинок Прийде в зимі. Перегодя. Щоб щось весною посадити - Слід восени зорати лан. Весною вже боронувити, Стартуючи сезонний план. З посівів час спливе нечутно... Continue Reading →

Було колись село тут. Люди Жили пліч-о-пліч, день у день Тут шум і гам гуляв усюди Та вже не чутно тут пісень Хати схилились, мов від горя Їх вікна-очі геть пусті Хліви порожні та й комори… Сади - лиш зарослі густі… Стежки до хат позаростали Давно спинили кроків лік «Тут кладовище…» Прошептали Старі дуби. «Вже... Continue Reading →

Вогонь в руках, вогонь у серці - Палає світ наш у пітьмі. Літають кулі, плачуть верби, Конають душі у ярмі. Реве Дніпро, Дністер ридає - Ненависть відчувають дном. В думках безвихідь знов витає, А очі - сп’янені вином. Ідем напомацки, без світла, "Куди?" - а знає лише Він. Душа завмерла, зовсім зблідла - Без сонця,... Continue Reading →

За горизонтом - літо, За горизонтом - небо, Там точно все уже цвіте. Там все так як нам треба. Там вдача з сонцем - заодно, Освітлюють шлях сили, І вітер дує зі спини - Жене вперед вітрила. За горизонт нас кличе дух Без болю слів «так треба», Здійнявши бурі від задух Не свого сонця в... Continue Reading →