Вірші Ана Маріко "Мовчу", "Пора", "Дзеркальна гладь", "Слова" та їх переклади англійською обрали для публікації у двомовному журналі про сучасних українських митців Art House #5/2021

Вірш "Вона" увійшов до віснику міжнародного літературного конкурсу "Коли ти зі мною" від Часопису "Склянка Часу" у 2021 р.

Її зморшки м‘які, мов доглянуті квітиЩо стоять на вікні із пом’якшеним світломГордо дивляться в завтра крізь західні вечориТакі ніжно-красиві, аж гріх для цієї пориЇї зморшки різкі, мов нечитані книгиЩо спокусливо манять в свої епілогиІ так хочуть відчути в собі її пальці рукиЩоб відкрити секрети історії, справжні думкиЇї зморшки граційні, мов сукні у шафіЩо підкреслюють силу... Continue Reading →

Вони прощались швидко, наче їм байдужеЧи інший буде згадувати зустріч цю чи ніТак швидко, як втікає лань від звуку, що ворожимЗдається їй. Втікає, щоб сховатись в глушиніВ якій буде спокійно, безпечно, і не страшно;Де звичні й зрозумілі всі звуки в гущині Стають надійним тилом - певна схованка затишна.У ній ховатись добре полохливій звіриніВони прощались сухо,... Continue Reading →

Ми не бачимо ям у інших Ми не бачимо їхніх днищ Чи скелети там є павших Чи недопалки від попелищ Ми не бачимо пущ у інших Ми не чуємо їхніх рік Що несуть крізь життя минущих Та зловіщих осічок рик Ми не бачимо дір у інших Ми не знаємо їх глибин Чи живуть в них... Continue Reading →

Скільки в тобі є дощів і вітрів? Скільки хребтів? Гірських чистих рік? Скільки в тобі є озер і морів? Скільки стежин? Незнаних доріг? Скільки в тобі є піщин? Камінців? Скільки столиць? А сіл? Скільки міст? Скільки людей? Працелюбів? Творців? Скільки очей? Долонь? Скільки вуст? Скільки в тобі є пісень і віршів? Скільки книжок? Світлин? А... Continue Reading →

Не обірвала - неспроможна Не відпустила - нелегка Не зрозуміла - неуважна Не поламалась - некрихка Не намагалась - незавзята Не поступилась - негнучка Не відростила - незатята Не досягнула - нервучка Не промовчала - небезпечна Не посміхнулась - нетонка Не те сказала - необачна Не розізлилась - неламка Не побивалась - несердечна Не надривалась... Continue Reading →

Я відпускаю свою волю Я відпускаю міць й напір Я відпускаю з-під контролю Думок й емоцій лютий спір Що мучить серце тим, що треба Що хочу-мушу, як іти Я відпускаю всі потреби Чужі й свої. Час віднайтись. Я дозволяю все не знати Не планувати, не могти Я дозволяю не ламати Свої недо-, щоб осягти Як... Continue Reading →

Надщербилось, не розбилось Ще не встигло. Від ярма. Гостра скалка відкололась Більш суцільності нема Роз’ятрилася щілина - Невеличка, а мрячить Щирість й шана по краплинах З неї капає, біжить Витікає небайдужість Вся відвертість і любов Розум править про тверезість Й сліпоту: «Прозріла знов? Скільки раз так попадалась Ти на ласку для мети? Не впізнала? Захищалась?... Continue Reading →

Слова, що не призначені мені Слова любові, ніжності, турботи Слова, що ти говориш у ті дні, Коли між нами холод до мерзлоти Слова, що не призначені мені Так красномовно правду прорікають Освітлюють неласку в тишині Відверто про неблизькість дорікають Слова, такі душевні і не злі, Красиві, делікатні, мов дзвіночки Слова, що не призначені мені Розбили... Continue Reading →

Я бачу правду крізь заслону Ефектних дій, красивих фраз, Стоїть мовчить, крізь оборону, Ще й скалить зуби, раз-по-раз Я чую правду крізь тенета Мовчанок, натяків, образ Ховає очі винувато То у єхидство, то в сарказм Я відчуваю правду тілом Крізь сутність вчинків і бездій Вона наводиться прицілом У серце пострілом подій Я вчуся правді, крізь... Continue Reading →

Літо нерозведено терпке Напоїло спогадами сни Налило по вінця те нове, Що було забутим восени І сховалось в пальчиків пучки - Там, де вже нікому не знайти Там, де зачаїлись світлячки Щоб уберегти крилаті сни Літо неувічливо в‘язке Засмоктало буднів береги Затягло в багнюще те крихке Що тримало напрямок ріки Піднімало руки догори Лоскотати вітер... Continue Reading →

Дещо прийшло Дещо пішло Щось зрозуміла Щось відпустила Дещо - не те Дещо - чуже Щось спопелила Щось полюбила Дещо знайшла Дещо змогла Щось стало кращим Щось - зовсім іншим Дещо просте Хай проросте Дещо зламати б Щоб розірвати Дещо прийде Дещо пройде Щось не забуду Щось стане чудом Дещо - внесе Щось обпече Щоби... Continue Reading →

Невже? Я не забула як літати І не закрила виш в собі? Лиш стали крила проростати Як зник безпечний край землі! О, ні! Я не здолаю мрій сваволю, Не затопчу їх в грунт й багно! Хай достигає віра в волю, Хай визріває, як вино. Чому? Бо в мріях сік життя, їх обрій, Вони - зірниця... Continue Reading →

Наступить після урагану Спокійна, повна озарінь, Незрима, мов дно океану, Дзеркальна, як морська гладінь. Розтисне кулаки у руки Дбайливо, наче кращий друг. Миттєво абсорбує звуки. Зупинить час і рух навкруг. Підхопить вимучене тіло, Поглине з нього біль і шум, Що глушить голос вже осілий Поривчастим потоком дум. Розчуєш, чим гориш, що хочеш; Осмислиш як живеш... Continue Reading →

Не слабкість - промовчати на сарказм, Насмішку зверхню, злість чи спалах гніву. (Вони лише чужий душевний спазм) Не слабкість це. А сила. Без надриву. Не сила - відповісти на докір, Засудження, несхвалення, погрозу... (Крізь них чадить душевний недобір) Не сила це. Гординя. У неврозі Не гордість - розуміти хто ти сам, Що стерпиш, з ким... Continue Reading →

Мов рик, цей видих перед боєм мов клич несказані слова. Стою з мечем посеред поля Мовчу, бо розум - вже стріла. Мов грім думки, враз пурпурові, мов струм в руках, що прагнуть в бій. Тримаю меч, пече до крові руків’ям вверх. Чужий - не свій. Враз рух вперед - застигло небо Удар під дих -... Continue Reading →