Дефекти

Чи є за що село любити?
За працю з ранку й до зорі?
Коли встаєш, немов побитий,
Коли всі руки – мозолі?

Так є за що село любити?
За хати згорблені й криві?
За ту дорогу геть розбиту,
Що вже згубилась у траві?

Тоді за що село любити?
За молодь, що не бачить світ,
Бо треба все переробити
Щоб заробить радикуліт?

Скажи, за що його любити?
За рівень якості життя
Трудяг, що гідно заробити,
Й дійти не можуть до пуття?

То як? За що село любити?
Чому мовчиш, немов оглох?
Не маєш чим це все відбити?
Бо правда це. Цей корінь всох.

Мовчав дідусь ще три хвилини,
Набрав повітря і сказав:
Візьміть ще, куме, картоплини,
Смачна, ж? – О так! – й добавку взяв.

Смачна, бо ми її зростили
Зросивши потом свій врожай
З городу взяли і зварили
Свіженьку. – Ну… – Ти постривай…

За що ж любити ти питаєш?
А он як гарно сидимо!
В саду, надвечір… Пам’ятаєш,
Вже скільки тут було розмов?

За що іще? За те що діти,
Ростуть людьми, бо в праці – суть.
Могли б десь там вже заблудити
Й звернути на горбату путь.

Нелегко нам в селі так жити
Що зробиш, куме, все ж живем.
За іншим нащо ворожити?
Усі до Бога припливем.

Та в нас крім праці є ще й воля
Вітра в полях, ставок і ліс,
Пташки співають на тополях
Коли кладем новий покіс

А як зберемось на весілля
Селом гуляєм цілу ніч.
Веселе й радісне застілля
Громада. Рідні. Пліч-о-пліч

За що любити ще? За тишу.
За запах трав і щедрий сад,
Що нам дають відкрити душу
Для щастя, вибачень й відрад.

Любити легко за красиве,
В багатстві й радості, без бід.
Чуже чомусь нам більш звабливе,
Немов в нім ширший небозвід.

А от за біль і за негарне
Любити важко. Правда це.
Та в ньому теж є неповторне,
І б’юче благом джерельце

Тож кожен має сам обрати:
Прийняти вади в тім, що є
Й з любов’ю в серце їх ввібрати.
Чи йти шукати «чи своє».

Скажу останнє, куме рідний,
Дефекти в всьому є, завжди,
Та їх не видно. Нам же рівний
З далека обрій. Лиш піди…