Мабуть чужі, мабуть далекі Життя нас тихо в даль несе. Летим у вирій, мов лелеки, На щастя поклик - в нім усе. Мабуть чужі, бо стільки років Змінили в кожнім з нас своє. Знайшлось нове в мільйонах кроків, Що ми пройшли. Життя кує. Далекі… Що ж, порозлітатись Крізь часоплин невпинних днів Хоча ніколи не прощались... Continue Reading →

Чекала довго і терпляче Топила в серці жаль й слова Шукала правду, мов на здачу Знайшла лиш холод. Так бува… Ступала боязко, ледь чутно Кричала голосно в душі. Знайшлось загублене суєтно. Пропало зайве. Ми чужі. Відкрила очі. Правда коле. Закрила серце. Все болить. Прощання час. Будися, воле! Пора нажите попелить.

Якби ти був, я б розказала Як важко встати із колін Іти вперед, мов повна сили І посміхатись, мов без змін Як все болить у перший тиждень Коли нове вперед веде... А мусиш йти, без застережень, Вперед, бо шлях туди іде Як сильно хочеться спинити Хоч на хвилину часоплин Вдихнути вітру й спорожнити Душевну глиб... Continue Reading →

Одне «привіт» зігріє змерзле серце Просте «ти як?» розтопить лід сльози Теплом душі, що щастям грає скерцо Теплом обійм, що вкриють від грози Одне «прости» зруйнує всі кордони Одне «пробач» відкриє новий шлях Шукати те, що не знайшли від втоми Знайти все те, що втратили в боях Одне «люблю» заповнить спрагле серце Одне «і я»... Continue Reading →

Байдужість тиха і глибока, Німа й холодна, як зима. У ній не чути шуму й кроків, Душевних слів у ній нема. Байдужість стигла і налита, Нектаром витриманих пауз. Душа в ній шаллю оповита, їй власне его лиш указ. Байдужість повна і надмірна. Безбарвність слів. Стандартність фраз. Неначе вакуум, безмірна, Усе вмирає в ній ураз. Байдужість... Continue Reading →

Не треба слів В них судження і осуд Не треба слів З них зникла вся любов Побили ми Увесь прозорий посуд Нема в чім пить Хоч спрага просить кров Ту кров, в якій Розмови про буттєве Ту кров, в якій Щасливих днів вінець Розлили кров Між скалок несуттєвих Змішалась кров Із брудом. Це кінець Порив... Continue Reading →

Закрились двері. Просто жах! Закрились вікна. Протяг. Так затягнуло у думках, Немов гальмує потяг. Похолодало у душі, Вже й чути скрип у серці… Дошкульний вітер у тиші Змінив ритмічність герців. Рванув фривольно поглядіть У закутки, де темно - У ті, де пил страхи таїть… Звичайно ж, недаремно... Опісля в спогадів сади, Де фрукти геть прогнили,... Continue Reading →

Наступить після урагану Спокійна, повна озарінь, Глибока, мов дно океану, Дзеркальна, як морська гладінь. Розтисне кулаки у руки Дбайливо, наче кращий друг. Миттєво абсорбує звуки. Зупинить час і рух навкруг. Підхопить вимучене тіло, Поглине з нього біль і шум, Що глушить голос вже осілий Поривчастим потоком дум. Розчуєш, чим гориш, що хочеш; Осмислиш як живеш... Continue Reading →

Надія - море-океан, Вершина гір, край неба. Бездонні очі, ладний стан - Принцеса березнева. Надія - глибина світів, Мелодія сонати. Безмежжя пауз, ноти слів - Будь-кому не зіграти. Надія - сили джерело, Оточене гранітом. І що б там завтра не було, Вона є - Гераклітом. Надія - дар життя, весна, Що вчить любов'ю жити. Такого... Continue Reading →

Твої безмежні очі, Як водопад пісень, Холодні, загадкові, Немов морозний день. В них повно звірів диких І ніжний спів птахів - Живуть в тобі з маленьких, Безпам'ятних ще днів. Твій голос повен ласки, Добра і теплоти. Не віриш більше в кАзки. Доросла стала ти. Ще геть недавно йшли ми За руку у дитсад. Вже скоро... Continue Reading →

Чи ми прийшли сюди як виклик? Чи викрити гидкий чиряк, Який не личить, лиш ми звикли Миритись з ним. Чи бич чи ляк? Чи гид крикливий їм є вияв Привиклих скиглити мирян, Чий шлях життєвий: «Кишки вийняв, Й в кип’яч вкриши. Для християн» Чи ми прийшли, як хвиля сили, Спинити вихиляси лярв, Яких ми живити... Continue Reading →

Коли впізнаю стук у двері Без подиву скажу тобі: «Ти вчасно, милий, до вечері» Замреш, не вірячи собі... Ми стільки днів цей оминали, Не тих шукали в тих місцях. За серцем йшли і слід тримали, Блукали все на манівцях. Як тільки серце не вмовляли, Все ж не приймало тих підстав, Що вірними ми уявляли… А... Continue Reading →

Вийдеш часом за село Божа благодать навкруг Щось в городах проросло У посівах рівних смуг Десь трави росте покіс Зеленіється здаля Небосхил тримає ліс По боках - луки й поля Тиша й мир. Лише земля З вітром пісню заведе Зразу чуєш звідкіля Вільний хмару приведе Ось й дерева завелись Наче сваряться із ним Кажуть, коси... Continue Reading →

«Щоб проросло з зерна пагіння Посадженого в пишний лан, Вклонитись треба до насіння Й прийняти в нім його талан». Мене так бабця вчила жити, Коли була я геть мала: «Любов’ю треба оточити Щоб плід рослиночка дала. У них характер свій і воля, Свій цикл росту й різний плід Щоби врожай зібрати з поля Виходить з... Continue Reading →

Чи є за що село любити? За працю з ранку й до зорі? Коли встаєш, немов побитий, Коли всі руки - мозолі? Так є за що село любити? За хати згорблені й криві? За ту дорогу геть розбиту, Що вже згубилась у траві? Тоді за що село любити? За молодь, що не бачить світ, Бо... Continue Reading →

Важка робота - праця в полі Для сильних тілом і стійких. Терпіння вимага доволі Та й силу духу - не з слабких. Це шлях цінителів рослинних Люб’язність - їх природня суть. Всі фази росту й вид сезонних Вони крізь вік в душі несуть. Знання ці - мудрість їх буттєва, Що йде від предків до дітей... Continue Reading →

«Щось геть змарнілі стали діти» Бабуся бідкалась в наш бік. Тому здавали нас на літо В село поправитись, щорік. А ми були в них, як курчата Пухнасті, щирі і малі Щасливі й радісні внучата У бабці з дідом у селі Таке нам все незвиче: кури, Корова, кукурудза, сад, Пахнючі сіна кучугури… Куди не глянь -... Continue Reading →

Важке сільське життя людини Нелюдська праця цілий вік З весни до осені щоднини Вклонятись лану. Й так щорік. Весна в селі, немов світанок, Новий сезон, початок дня. Увосени - жнива. Спочинок Прийде в зимі. Перегодя. Щоб щось весною посадити - Слід восени зорати лан. Весною вже боронувити, Стартуючи сезонний план. З посівів час спливе нечутно... Continue Reading →

Було колись село тут. Люди Жили пліч-о-пліч, день у день Тут шум і гам гуляв усюди Та вже не чутно тут пісень Хати схилились, мов від горя Їх вікна-очі геть пусті Хліви порожні та й комори… Сади - лиш зарослі густі… Стежки до хат позаростали Давно спинили кроків лік «Тут кладовище…» Прошептали Старі дуби. «Вже... Continue Reading →