Слова, що бентежать душу
Оце то й осінь… Позіхнувши, Всі плани з листям розмела, І кров’ю з потом покропивши, Болотом в зиму повела. Дитинство й зрілість закрутила У круговерть осінніх днів. Дощем зі страху освятила У танці блискавок й громів. «Цього замало» - прошептала, Поставивши мене на старт. …У марафонці записала - Завдати духу добрий гарт. «Біжи вперед, там... Continue Reading →
Прокинешся і ледь спросоння Здивуєшся - "Невже пора?" Пройдеш від ліжка до віконня - «Щось знов наснилось, знов мара..." Поглянеш в обрій - місяць світить, Зірки іскряться в темноті... Замислишся - в якому ж світі Живе душа? Де в дрімоті? Згадаєш марива останні - Слова, фрагменти, фарби снів... Підіймеш голову в благанні Знайти спочинок уві... Continue Reading →
Зібрала силу у кулак Помножила на досвід й волю З колін піднялась - перший крок Іду в незоране ще поле Після зими суворий грунт Не легко піддається плугу Та все ж ору його й ору За смугою наступну смугу Зоравши - культиватор в рух, Щоб глиби страху подробити І у землю м'яку, як пух Талант-насіння... Continue Reading →
Широкий степ. Відлюдний, дикий Відкритий вітру і дощу Приймає погляд смутний й тихий Гуляти долом досхочу. Облиш тут важкість, на стежині, Проймися ніжністю квіток І заблудись у часоплині, Слова прогнавши із думок. Враз неважливе віднесеться З грайливим вітром в далечінь. Незрозуміле - утрясеться Потоком влучних озарінь. Вслід небокрай покаже цінне Відкриє серце для прощень, Забравши... Continue Reading →
Своя земля - це грунт що під ногами? Чи може свій участок у селі? Чи край, що простягається шляхами? Це - більше! Всі ці значення - малі. Своя земля - це віра. В ній легенди, Традиції і звичаї віків Усе, що формувало наші гени Усе, що передалось від батьків Своя земля - це мудрість. В... Continue Reading →
Існує справжня дружба? Це факт, не афоризм? Чи ця душевна служба Вже тільки архаїзм? Чом час розвів дороги, Й зоставив в серці жаль? Чом три найближчих друга, Пішли окремо в даль? А як же розумілись, Підкорювали світ…. І, раптом, розлетілись, Як в бурю пустоцвіт… Не легко це прийняти, Знайти причинний слід. Та варто розрізняти Дружити... Continue Reading →
Твоя душа - легка як теплий вітер, Творець покликав, час прийшов летіти. Здійнялась в небо, тихо на світанні, Усмішка миру - ось твоє прощання. Твої принцеси гірко затужили, Їх світ без тебе став геть чорно-білий. Не можуть звикти - ти тепер літаєш, Їх душі з неба завжди вберігаєш. Ти в них добро і віру проростила,... Continue Reading →
Прекрасно вірити всеціло В надійність, вірність й доброту. Ще краще, щоб і слово й діло Творили дружби повноту. Безмежно любить і плекає Такі відносини той друг, Що віддає себе без краю, Дарує серце без заслуг. А серце радістю палає, Що віднайшло найбільший дар. Бо з вірним другом все здолає - Найбільшу радість і тягар. Неждано... Continue Reading →
Поїзд мчить чугунними нитками, Колихаючи мої думки. Стук за стуком, знаними стежками, Відкриваючи старі замки. Поїзд мчить крізь час, роки і ночі, Проминаючи ріки й поля. Час відверто дивиться у очі, в ритмі шпал до мене промовля: Що везеш сьогодні ти додому, розтинаючи думками ніч? Нові враження, досягнення чи втому, розбираючи каміння з пліч… Так... Continue Reading →
Я це Я. Ти це ти. Вітер - я, ти - мости Небо - ти, я - вода. Ми - сліди у слідах. Як і ти, так і я - потягнулись здаля. Зникли всі, їх нема Ось і ми. Не дарма. Ти і я. Я і ти Ти - слова, я - листи. Я -... Continue Reading →
Моя рука, її плече - З’єдналися у танці. Невже вона знов не втече За покликом дистанцій? Невже позаду ті роки, Що розтягнулись в муку, Прийнявши цю розлуку, З цієї ніжної руки? Чи ми не вбили солов’їв Мов діти браконьєра, Які не знали ніжних слів? Чи наша це прем’єра? Прости, підкорена тайго, Он де мені живеться.... Continue Reading →
Моє намисто - це слова, Одягнені на голу душу; Правдиві, чисті як роса, Веселкою зігріті в стужу. Твої коралі - колючки, Що з кров'ю в'їлися у тіло. Ти одягнув їх залюбки На мене й обійняв щосили. Я думала: «Нехай, гаразд. Колюче тіло загартує». Та болю більше, і щораз - Він глибше душу четвертує. Немає чистого... Continue Reading →
Я не забула, відпустила Вчорашній біль і пустоту. Та серце туга приручила Й поволі тягне в чорноту. Вверху так промені сіяють… Чому ж у мене морок й тінь? І навіть ангели минають, Не заглядають в глибочінь... Останні сили ледь збираю Із найтемніших закутків Й замерзле серце відпускаю - Нехай пізнає тінь віків. Нехай у ній,... Continue Reading →
Щось тихо стало, аж болить. А тиша та - ручна граната, Що затаїлася колись Невдалого часу чекати. І ніби застаріла вже, Набралась від землі вологи; Замаскувавшись в Фаберже, Лежить в траві, он, край дороги. Стою, бо знаю - то мара, Там порох, може спалахнути. Хоча вона вже і стара, Ще ладна добре струсонути. Тому вдаю,... Continue Reading →
Найбільше ранять найрідніші. Вони, мов на душі печать. Від них слова - найбільш гучніше Відлунням в серці дзеленчать. Найдужче ранять наймиліші. У них у серці п’ядестал. Їх образ в нім, як птах у клітці, Живе без світла і дзеркал. Найглибше ранять найцінніші. Тому що ближче всіх стоять. Їх ніж чомусь найбільш гостріший. Від них удар... Continue Reading →
Зійшлися небо із землею, Нестало виднокола враз. Сховався місяць за імлою, Сховалось й сонце. Світ погас. У цьому мареві нічному, Щоб скрити потаємний час, Без крику, галасу і шуму Здійнявся в небо ти, завчас. Тепер ти вільний від земного, Здійнявся високо у вир. Ти вже не знатимеш сумного, Пізнаєш радість й вічний мир. Без тебе... Continue Reading →
Так серце тьохкає невпинно Так б'ється крильми в грудях, ах! Так щастя твориться й невинно Блищить усмішка на вустах Зринають вогники-пушинки З зігрітих радістю очей Щоб розділити ці іскринки Із тим, хто збільшить скарб оцей Душа вбирає все нетлінне, У раковинку, що в тиші Красиве зрощує у цінне, Вкорінюючи у душі. Лиш вберегти б ці,... Continue Reading →
Зостав у сні ламкі вагання Втопи у тиші крики й жовч Ти не знайдеш в них вгамування Лиш жаль і спазми. «Розум, змовч!» Збираю сили для розлуки, Й сердечність теплих, щирих слів. Ламаю пальці, чищу руки Від всіх допеклих прикрих днів Лишаю все, що вже позаду Стираю все, що не прийшло. Реінкарную біль у правду.... Continue Reading →
Ана Марікó 