Поїзд мчить чугунними нитками,
Колихаючи мої думки.
Стук за стуком, знаними стежками,
Відкриваючи старі замки.
Поїзд мчить крізь час, роки і ночі,
Проминаючи ріки й поля.
Час відверто дивиться у очі,
в ритмі шпал до мене промовля:
Що везеш сьогодні ти додому,
розтинаючи думками ніч?
Нові враження, досягнення чи втому,
розбираючи каміння з пліч…
Так години тягнуться повільно,
Відділяючи від завтра тут.
А думки вібрують самовільно,
Заглядаючи у серця суть.
Ще ледь-ледь до рідного перону,
Скоро знову стану я дитям.
Завтра тато зустрічав з вагону…
І сповільнилось серцебиття…
Напишіть відгук