Поїзд мчить

Поїзд мчить чугунними нитками,
Колихаючи мої думки.
Стук за стуком, знаними стежками,
Відкриваючи старі замки.

Поїзд мчить крізь час, роки і ночі,
Проминаючи ріки й поля.
Час відверто дивиться у очі,
в ритмі шпал до мене промовля:

Що везеш сьогодні ти додому,
розтинаючи думками ніч?
Нові враження, досягнення чи втому,
розбираючи каміння з пліч…

Так години тягнуться повільно,
Відділяючи від завтра тут.
А думки вібрують самовільно,
Заглядаючи у серця суть.

Ще ледь-ледь до рідного перону,
Скоро знову стану я дитям.
Завтра тато зустрічав з вагону…
І сповільнилось серцебиття…

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Powered by WordPress.com.

Up ↑

%d блогерам подобається це: