Граната

Щось тихо стало, аж болить.
А тиша та – ручна граната,
Що затаїлася колись
Невдалого часу чекати.

І ніби застаріла вже,
Набралась від землі вологи;
Замаскувавшись в Фаберже,
Лежить в траві, он, край дороги.

Стою, бо знаю – то мара,
Там порох, може спалахнути.
Хоча вона вже і стара,
Ще ладна добре струсонути.

Тому вдаю, що то яйце
Від ювеліра. Не граната.
Побачив недруг це усе –
Підняв і кинув.

Час розплати.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Powered by WordPress.com.

Up ↑

%d блогерам подобається це: