Я стою, Вже розпростерті крила Я чекаю Вітру і дощу А на небі - сонце. Засліпило. Я стою й заплакано мовчу. Я чекаю Нового світання. Я стою, Над прівою кричу. Там внизу - Здобутки і плекання. На тім боці - Всміхнено мовчу. Як туди? Уся немов завмерла. Приміряю Вітру силу й дух. "Ти злітай, Вже... Continue Reading →

Ще вчора я була твоїм дівчатком, Ще бігала у тебе по двору. Ти звала мене ніжно янголятком І в коси заплітала шум Дністру. Ще вчора ми на кухні ґелґотіли, У шахи грали, печиво пекли, Слова німецькі вчили, рахували, Вклонялись кукурудзі у землі. Ти вчила нас любити українське, Пісень співати так, щоб аж до сліз. Вкладала... Continue Reading →

Така тендітна, як ромашка в полі Й незламна, як прадавній Еверест. Наперекір випробуванням долі, Несла ти, усміхаючись, свій хрест. Твоє життя легким назвати складно І доля - не солодка, як нектар. Та попри це жила ти чесно й гідно, Ішла вперед крізь вогнище тартар. Своїм буттям терпляче нас навчала, Що праця і наснага - ключ... Continue Reading →

Мій світ розділено на двоє, Зруйновано усі мости. Ти вибрав шлях таких героїв, Що йдуть безстрашно до мети. Той шлях - вузький і незворотній, Обмитий кров’ю чистих душ - Для тебе став ще й поворотнім, Зламавши тіло. Та не дух. Тоді і вицвіли всі барви... І мій колірний дальтонізм Почав просочуватись в нерви, Витравлюючи оптимізм.... Continue Reading →

Колись ми сядемо з тобою Поговорити про любов, Про те, що бачили зимою, Про рандеву на грані снів. Про осінь в холодах багнюки, Що зупиняла видих й вдих. Про мовчазні душевні крики, Які приховували вдвох. Про силу й міць, що виникали Із сліз, надій, молитв нічних. Про боротьбу та витривалість Душевних сил й тілесних мук.... Continue Reading →

Надія Мене схопила, обняла, Ривком у небо підняла, Розкривши понад мною крила, Коли я впала ниць безсило, Від рани, що мене ятрила. За обрій віднесла умить, Де тихо, світло, не гримить, До щастя в гості - чаювати, Страхи в душі угамувати І в серці віру вкарбувати. А вилетівши з укриття, дивились з нею на життя... Continue Reading →

Ніяку втрату не зрівняти Із тою, що забрала страх Мовчати, падати, ридати, Ховати сльози на очах. Окутує весь світ той морок, Не видно сонця і людей. Ще вчора - ціле, зараз - порох. Не відродиться Прометей... Безкомпромісна в неї сила, Не знає часу і жалю, Розтрощує душевні крила. Зникають "хочу" і "велю". Збирає болі і... Continue Reading →

Журба, утрата, біль і страх Нас ждуть в негаданих місцях. Якщо ж впіймають у полон - Відправлять радість у вогонь. Здируть ще й легкість із душі, Залишать нагою в тиші Повільно мерзнуть, леденіть - Так легше сутність розгледіть. А що вона? Рида й зітха, А виснажившись - затиха. Як не маскується - дарма, В очах... Continue Reading →

І день за днем, все знову й знову Іди вперед, аби лиш йти. Аби дійти до краю рову І міст в нове життя знайти.

Стоїть бокал червоного вина, З тонкого скла, а ніжка - як струна. В нім диригент із оксамитних грон На сцені. Все. Лунає камертон. Нектар-вода на ноти розлилась, Сп’янила нюх, букетом розцвіла. Знайшла струну, що плаче у тиші Й задала тон тій тятиві в душі. Заграла те, що спати не дає, Що гасить пил і болю... Continue Reading →

Все стало монотонним, Байдужим, геть нікчемним І зовсім бездиханним. Закляклий фаталізм. Всі фарби розчинились, У горі розтопились І в чорний колір злились, Полившись градом сліз. А серце - невблаганне, До розпачу захланне, Від суму невпізнанне У безпросвітній млі. Без тебе стало тихо Болюче тихо. Лихо Віднесло, наче вихор, Мене на край землі. Стою в сльозах,... Continue Reading →

Спазми хвиль надії, що така жадана, Б’ють душі бескиди, страхом зацькувані. То погладять ніжно, то пекуче вдарять - То відродять віру, то її затьмарять. Чи надії вітер, човен мій гойдає, Що назустріч цілі шлях свій прокладає? Чи акули страху так женуть у море Мій ковчег недужий, щоб втекти від горя? Байдуже, не здамся, щоб дійти... Continue Reading →

Ти не здавайся - я молю - Бо нам ще стільки раз потрібно Сказати «Я тебе люблю», Обнявшись поглядом, безслівно. Ти постарайся - попрошу - Хай як би сильно не боліло. Не падай духом - шепочу, Оздорови ним кволе тіло. Ти припини - я говорю - Не хочу чути «я не знаю»… Твердіший скель ти,... Continue Reading →

Відкрию двері я навстіж, Втечу далеко, босоніж, В казковий світ із див й чудес, До мудрих звірів із небес. Туди, де літо і тепло, Де в лева інше ремесло - Казки читати перед сном, У ліжку, що було човном. Там колискові, раз по раз, Співає птаха-водолаз. А білі мамонти-слони Смакують сині кавуни. У тому світі... Continue Reading →