Розділ

Мій світ розділено на двоє,
Зруйновано усі мости.
Ти вибрав шлях таких героїв,
Що йдуть безстрашно до мети.

Той шлях – вузький і незворотній,
Обмитий кров’ю чистих душ –
Для тебе став ще й поворотнім,
Зламавши тіло. Та не дух.

Тоді і вицвіли всі барви…
І мій колірний дальтонізм
Почав просочуватись в нерви,
Витравлюючи оптимізм.

Не вірю вже, що їх здолаєм
І заживем як паничі.
Для них мир-спокій наш – є лаєм
Собак на злодіїв вночі.

Що винуватців покараєм
І розвернемо кораблі…
Ніхто вже певно й не згадає
Коли був лад на цій землі.

Так крок за кроком, йду, ступаю,
Вже п’яти стерла в мозолі.
Та ти казав, що й це минає…
Лишивши зморшки на чолі…

І як мені дивитись прямо
Коли брехня в лице плює?
І не лишати в серці плями
Якщо біда його клює?

Куди йти так, щоб до просвіту?
І як шукати новий рай?
Ти не вернешся з того світу
Як щоки слізьми не вмивай…

Іду вперед – крізь тінь провалля,
Що потекло рікою сліз…
Вперед – там нове задзеркалля.
Не страшно. Ти зі мною скрізь.