Надія

Надія
Мене схопила, обняла,
Ривком у небо підняла,
Розкривши понад мною крила,
Коли я впала ниць безсило,
Від рани, що мене ятрила.

За обрій віднесла умить,
Де тихо, світло, не гримить,
До щастя в гості – чаювати,
Страхи в душі угамувати
І в серці віру вкарбувати.

А вилетівши з укриття,
дивились з нею на життя –
Молитви, дії, радість, горе…
На обрії – здійнялась вгору
Й мене з обійм впустила в море,

Де хвилі збагнення буття,
Немов стук серця у життя,
Випробуванням б’ються в мури,
Щоб виточити суть натури,
Що буде маяком у бурі.

Промовила тоді з-за хмар:
Ті гострі хвилі – Божий дар,
Що дух твій в шторми атакують,
Ядро в душі твоїй гартують.
Пливи за серцем – хай муштрують.

Пливи, не бійся, пропливеш,
Незгоди й рифи перейдеш –
Я завжди із тобою, в небі,
У сумнівах чи у жалобі,
Підхоплю в будь-якій потребі.

Лиш німф зневіри стережись,
З манливим співом їх борись.
Якщо ж вколишуть в час бездії,
Поклич й спочинь у летаргії.
Прийду, розкрию твої вії:
Це я, Надія.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Powered by WordPress.com.

Up ↑

%d блогерам подобається це: