Все стало монотонним,
Байдужим, геть нікчемним
І зовсім бездиханним.
Закляклий фаталізм.
Всі фарби розчинились,
У горі розтопились
І в чорний колір злились,
Полившись градом сліз.
А серце – невблаганне,
До розпачу захланне,
Від суму невпізнанне
У безпросвітній млі.
Без тебе стало тихо
Болюче тихо. Лихо
Віднесло, наче вихор,
Мене на край землі.
Стою в сльозах, чекаю
Все поглядом шукаю,
Гукаю і благаю:
Скажи, що це лиш сон…
Що зараз я прокинусь,
Тобі в обійми кинусь…
Прокинусь? Не прокинусь…
Безкрайній монотон…
Напишіть відгук