Спазми хвиль надії

Спазми хвиль надії, що така жадана,
Б’ють душі бескиди, страхом зацькувані.
То погладять ніжно, то пекуче вдарять –
То відродять віру, то її затьмарять.

Чи надії вітер, човен мій гойдає,
Що назустріч цілі шлях свій прокладає?
Чи акули страху так женуть у море
Мій ковчег недужий, щоб втекти від горя?

Байдуже, не здамся, щоб дійти до цілі.
По бар’єрних рифах, попри біль у тілі!
Де ж ти, кит удачі, ад’ютант фортуни?!?
Винеси ж мій човен з володінь Перуна!

Випливли в пещері. Тихо, темно й сиро…
На землі Марени – серед смерті й мору…
Чим я завинила, ад’ютанте долі,
Що віддав мій човен ти богині болі?