Слова, що бентежать душу
Ми у щасті сліпі, безумовно, Виставляючи все напоказ, Розсіваєм все більш невгамовно Під зависливий обстріл. Щораз. Не виносить воно розголошень Та цинічних нещирих очей… Тож ховається від перебільшень, Тихо скинувши славу з плечей. Не вбачайте його повноцінність У захопленні й охах людей. Бережіть його скритну інтимність Тільки в колі найближчних очей.
Не міряйте себе із тим, Хто вибрав інший шлях в житті. Йому іти ним, а не Вам У обраному ним взутті. Не слухайте чужих порад Й не завжди прошених напуть. Із призми власних самозрад І нездійсненних мрій їх суть. Не чуйте Ви чужих навчань, Що гідні мудрості книжок. Ростуть вони з терну бажань, Їх мрій,... Continue Reading →
Пориви вітру понесли спросоння Забутих днів розплетений вінок. Усе змішалось в світлі мерехтіння - Свідомий біг і несвідомий крок. Згадались втіхи, клопоти, прощання, Нові знайомства - молодості клич, Що спраглу кров поїли до світання, Щоб ми не спали легко цілу ніч. Нечесні друзі, втрати, перемоги, Любов, що вигризала серця суть… Епохи, передмови, епілоги… Все, що... Continue Reading →
Ти не радієш привітанню, Якщо не бачив щирих душ. І не простиш чиєсь прощання Якщо опікуєш чимдуж. І не повіриш у пізнання, Якщо сприймаєш серцем світ. Чи у змістовність відчування, Якщо аналіз - твій одвіт. Не визнаватимеш старанність, Якщо прийде все без зусиль. Не покладешся на спонтанність, Якщо освоїш повний штиль. Не взнаєш цінності терпінню,... Continue Reading →
Чому стаєм байдужі до сліз чужих та болю? Невже душа звикає й стає напівсліпою? Чи серцем боїмося, що станемо на тому Замежовому боці, де холодно одному? Не будемо сліпими до поглядів з проханням, Хай навіть вони мовчки, без слів і надривання. Не залишаймо того, хто мусів йти до бою, З системою чи часом, минулим чи... Continue Reading →
Живемо днем, періодом, життям своїм буденним. Будуєм плани, спішимо потоком швидкоплинним. Нові підйоми-спади, мов американські гірки, Дух наш гартують чи ламають давні мірки. Вмираємо щораз, коли від болю серце рветься. Із попелу встаєм, як полум’ям все прогориться. Здіймаємось із-під землі, пройшовши муки втрати, І набираєм знов чорнил нове життя писати. Новим початкам відлік йде, гірким... Continue Reading →
Росте лоза, зростає Корінням у землі. В ній віку набирає Чи в стужі, чи в теплі. Сезони проминають, Міцнішає стебло І грони все вбирають, Що тим стеблом текло. Щорік врожай рясніє, Якщо лозу глядів. І аромат повніє - Як результат трудів. Винар плоди збирає, Вичавлює з них сік. І в бочках залишає Бродити з року... Continue Reading →
Кларнет, баян, фортепіано, Фагот, тромбон і контрабас - Їх звуки лились серпантином У наші душі стільки раз. Гобой, сопілка і цимбали, Бандура, арфа, саксофон... О, як нам тільки не співали Акордеон і ксилофон! Їх голоси, як люди, різні - Низькі, тендітні чи тремкі. Звучать в них ноти щирі й ніжні, Або незграбні і ламкі. Що... Continue Reading →
Спасибі за те, що були ви В моєму житті дотепер. Спасибі за те, що плили ми В одному човні між галер. Прекрасно було зустрічатись, І разом іти в новий день. Прекрасно було працювати Пліч-о-пліч, під ритми пісень. Натхненні були наші будні - Крилаті, у штиль й ураган. Сумлінні, стрімкі, незабутні - Куди б не подув... Continue Reading →
Твої слова - байдужі, войовничі. Мої слова - занурені у біль. Прийшла пора відкрити правді очі, Прийшла пора пізнати її сіль. Знімаю щит цинічності і сили. Кидаю меч сарказму, що колов. Нехай болить душа від слів щосили. Нехай тече із ран запекла кров. Я віднайшла в собі святу зернину, Що проростає в спокої й добрі.... Continue Reading →
Я підніму рукою все, що ми наговорили. І викину через вікно - хай вітер перемеле, Щоб більше не жбурляли один одному ми в очі Дурні слова, як гарпуни, що кровоточать душі.
Перепливи, перебої, Переходи і мости. От зібрати б все рукою Й відпустити з висоти. Побороти, подолати Болі, крики і страхи. Перестати сумніватись В силі духу. Далі йти. Йти вперед, напівнезримо, Не боятись, просто йти. Бачить серцем, не очима, Без чужих «давай туди». Зупинитись, подивитись Де на небі сонце вже. Відпочити, зарядитись. Піти далі. Все пройде.... Continue Reading →
Відпустити усе, Тихо вбік відійти, Неймовірно пусте Стало наше зажди. Довіряти без слів Ми забули давно, Мимоволі самі ж Уникаєм розмов. Спільних планів вино Й безкінечності справ Ми допили давно Кофеїнову кров. У багнюці питань, Потонув вавілон, Дружба стала не та - Перейшла рубікон. Прощавай, не тужи, Знаю, ти не з таких. Хай щастить, бережись... Continue Reading →
Знову в шрамах душа Заховалась в думках, Розбиратись коли І чому обпеклась. Перев'язана вздовж Колючками образ, Розпорошена вщент, В недовіри цемент. З недоказаних слів, В'язких пауз і сліз Розпалила вогонь, Підкидає полін. Обпікає з ночі І до першозорі. Палить болі до тла, Виливає з котла. Очищаючись вся, Завершає обряд. Залишає все там, Де колись був... Continue Reading →
Не встигаєш закритись від злоби, Що лавиною вогнища ллє. Від чужого смердючого дзьоба, Що в лице тобі гниллю блює. Не встигаєш накинути лати, Що заглушують затхлості рик. Треба час, щоб від-оторопіти, Поки лиється брудом той крик. Неможливо вбезпечити серце Від підстав і підлот мовчазних. Лиш пост фактум відкриєш люстерце, Що показує всіх підставних. Не так... Continue Reading →
Стерпіти можна що завгодно - Безчестя й лицемірства шок, Злостиве слово принагідно, Підставу навіть, чи кулак. А ще характер, дратівливість, Що непідвладні носію. Паршивий настрій, хворобливість, Маніпуляцій дежавю. Стерпіти можна навіть зраду, Гору обіцянок пустих, Забудькуватість і зневагу, Із усміхом удар під дих. Стерпіти можна і нестерпне, Багато, сонмище разів… Та не від страху духу... Continue Reading →
Кохайте віддано, стійкіше, Цілуйте палко і частіше, Мовчіть без натяку, мудріше, Щоб чути більше і ясніше, Ставати ближчим і ріднішим, І безсумнівно приємнішим - Щирішим. Прощайте швидко і одразу Всі шпильки, докори, образи, Слова цинічні, прикрі фрази. Розбийте всі ці барикади Заради справжньої відради І визначної нагороди - Згоди. Ідіть сміливо, крок за кроком Життєвим... Continue Reading →
Твоя рука в моїй руці - Ми далі йдемо разом. Твоя душа в моїй душі - Стає дороговказом. Віддам тобі усю себе, Й моє палке кохання. Як дар приймаю від небес Тебе за всі прохання. Лише цінуй, мене, люби Як скарб дорогоцінний. Я ж обіцяю, назавжди, Любові квіт нетлінний. Я твій навіки, ти - моя:... Continue Reading →
Немов бокал наповнилося серце, Налилося червоним до країв - Терпким, як гравій на садовій стежці, М'яким, як запах ранніх трав з гаїв. Пройшло все те, що звали невблаганним, Зостались лиш відвертість та єство. Відкрився в серці обрій із блаженним, Щоб ми творили наше торжество. Невже не будем більше розбиватись Об берег всіх надій - моїх,... Continue Reading →
Я знаю все, що ти не любиш, Всі мікро-жести на лиці, Усе що зараз же забудеш, І що нестимеш у душі. Коли ти посміхнешся щиро, Як змовчиш виразно тоді, Коли в душі вирує буря, Або буремні йдуть дощі. Я знаю лиш частину всьОго, Лиш те, що ти пізнати дав; Що розгадала з серця твОго, Коли... Continue Reading →
Ана Марікó 