Слова, що бентежать душу
Кохайте віддано, стійкіше, Цілуйте палко і частіше, Мовчіть без натяку, мудріше, Щоб чути більше і ясніше, Ставати ближчим і ріднішим, І безсумнівно приємнішим - Щирішим. Прощайте швидко і одразу Всі шпильки, докори, образи, Слова цинічні, прикрі фрази. Розбийте всі ці барикади Заради справжньої відради І визначної нагороди - Згоди. Ідіть сміливо, крок за кроком Життєвим... Continue Reading →
Твоя рука в моїй руці - Ми далі йдемо разом. Твоя душа в моїй душі - Стає дороговказом. Віддам тобі усю себе, Й моє палке кохання. Як дар приймаю від небес Тебе за всі прохання. Лише цінуй, мене, люби Як скарб дорогоцінний. Я ж обіцяю, назавжди, Любові квіт нетлінний. Я твій навіки, ти - моя:... Continue Reading →
Немов бокал наповнилося серце, Налилося червоним до країв - Терпким, як гравій на садовій стежці, М'яким, як запах ранніх трав з гаїв. Пройшло все те, що звали невблаганним, Зостались лиш відвертість та єство. Відкрився в серці обрій із блаженним, Щоб ми творили наше торжество. Невже не будем більше розбиватись Об берег всіх надій - моїх,... Continue Reading →
Я знаю все, що ти не любиш, Всі мікро-жести на лиці, Усе що зараз же забудеш, І що нестимеш у душі. Коли ти посміхнешся щиро, Як змовчиш виразно тоді, Коли в душі вирує буря, Або буремні йдуть дощі. Я знаю лиш частину всьОго, Лиш те, що ти пізнати дав; Що розгадала з серця твОго, Коли... Continue Reading →
Вже рік ще більш зима немила, Лиш рік я не брешу собі, Аж рік як поламались крила І йду по мороку в журбі. Вже рік не чую я твій голос, Лиш рік щодня кажу «люблю», Аж рік не кажеш тихо вголос: «Дитя, я так тебе люблю». Вже рік тебе не обіймала, Лиш рік ціную кожну... Continue Reading →
Колись ми сядемо з тобою Поговорити про любов, Про те, що бачили зимою, Про рандеву на грані снів. Про осінь в холодах багнюки, Що зупиняла видих й вдих. Про мовчазні душевні крики, Які приховували вдвох. Про силу й міць, що виникали Із сліз, надій, молитв нічних. Про боротьбу та витривалість Душевних сил й тілесних мук.... Continue Reading →
Ніяку втрату не зрівняти Із тою, що забрала страх Мовчати, падати, ридати, Ховати сльози на очах. Окутує весь світ той морок, Не видно сонця і людей. Ще вчора - ціле, зараз - порох. Не відродиться Прометей... Безкомпромісна в неї сила, Не знає часу і жалю, Розтрощує душевні крила. Зникають "хочу" і "велю". Збирає болі і... Continue Reading →
Своя земля - це грунт що під ногами? Чи може свій участок у селі? Чи край, що простягається шляхами? Це - більше! Всі ці значення - малі. Своя земля - це віра. В ній легенди, Традиції і звичаї віків Усе, що формувало наші гени Усе, що передалось від батьків Своя земля - це мудрість. В... Continue Reading →
Твоя душа - легка як теплий вітер, Творець покликав, час прийшов летіти. Здійнялась в небо, тихо на світанні, Усмішка миру - ось твоє прощання. Твої принцеси гірко затужили, Їх світ без тебе став геть чорно-білий. Не можуть звикти - ти тепер літаєш, Їх душі з неба завжди вберігаєш. Ти в них добро і віру проростила,... Continue Reading →
Прекрасно вірити всеціло В надійність, вірність й доброту. Ще краще, щоб і слово й діло Творили дружби повноту. Безмежно любить і плекає Такі відносини той друг, Що віддає себе без краю, Дарує серце без заслуг. А серце радістю палає, Що віднайшло найбільший дар. Бо з вірним другом все здолає - Найбільшу радість і тягар. Неждано... Continue Reading →
Я це Я. Ти це ти. Вітер - я, ти - мости Небо - ти, я - вода. Ми - сліди у слідах. Як і ти, так і я - потягнулись здаля. Зникли всі, їх нема Ось і ми. Не дарма. Ти і я. Я і ти Ти - слова, я - листи. Я -... Continue Reading →
Моя рука, її плече - З’єдналися у танці. Невже вона знов не втече За покликом дистанцій? Невже позаду ті роки, Що розтягнулись в муку, Прийнявши цю розлуку, З цієї ніжної руки? Чи ми не вбили солов’їв Мов діти браконьєра, Які не знали ніжних слів? Чи наша це прем’єра? Прости, підкорена тайго, Он де мені живеться.... Continue Reading →
Моє намисто - це слова, Одягнені на голу душу; Правдиві, чисті як роса, Веселкою зігріті в стужу. Твої коралі - колючки, Що з кров'ю в'їлися у тіло. Ти одягнув їх залюбки На мене й обійняв щосили. Я думала: «Нехай, гаразд. Колюче тіло загартує». Та болю більше, і щораз - Він глибше душу четвертує. Немає чистого... Continue Reading →
Найбільше ранять найрідніші. Вони, мов на душі печать. Від них слова - найбільш гучніше Відлунням в серці дзеленчать. Найдужче ранять наймиліші. У них у серці п’ядестал. Їх образ в нім, як птах у клітці, Живе без світла і дзеркал. Найглибше ранять найцінніші. Тому що ближче всіх стоять. Їх ніж чомусь найбільш гостріший. Від них удар... Continue Reading →
Зійшлися небо із землею, Нестало виднокола враз. Сховався місяць за імлою, Сховалось й сонце. Світ погас. У цьому мареві нічному, Щоб скрити потаємний час, Без крику, галасу і шуму Здійнявся в небо ти, завчас. Тепер ти вільний від земного, Здійнявся високо у вир. Ти вже не знатимеш сумного, Пізнаєш радість й вічний мир. Без тебе... Continue Reading →
Ана Марікó 