Вірш "Вона" увійшов до віснику міжнародного літературного конкурсу "Коли ти зі мною" від Часопису "Склянка Часу" у 2021 р.

Вони прощались швидко, наче їм байдужеЧи інший буде згадувати зустріч цю чи ніТак швидко, як втікає лань від звуку, що ворожимЗдається їй. Втікає, щоб сховатись в глушиніВ якій буде спокійно, безпечно, і не страшно;Де звичні й зрозумілі всі звуки в гущині Стають надійним тилом - певна схованка затишна.У ній ховатись добре полохливій звіриніВони прощались сухо,... Continue Reading →

Надщербилось, не розбилось Ще не встигло. Від ярма. Гостра скалка відкололась Більш суцільності нема Роз’ятрилася щілина - Невеличка, а мрячить Щирість й шана по краплинах З неї капає, біжить Витікає небайдужість Вся відвертість і любов Розум править про тверезість Й сліпоту: «Прозріла знов? Скільки раз так попадалась Ти на ласку для мети? Не впізнала? Захищалась?... Continue Reading →

Слова, що не призначені мені Слова любові, ніжності, турботи Слова, що ти говориш у ті дні, Коли між нами холод до мерзлоти Слова, що не призначені мені Так красномовно правду прорікають Освітлюють неласку в тишині Відверто про неблизькість дорікають Слова, такі душевні і не злі, Красиві, делікатні, мов дзвіночки Слова, що не призначені мені Розбили... Continue Reading →

Я бачу правду крізь заслону Ефектних дій, красивих фраз, Стоїть мовчить, крізь оборону, Ще й скалить зуби, раз-по-раз Я чую правду крізь тенета Мовчанок, натяків, образ Ховає очі винувато То у єхидство, то в сарказм Я відчуваю правду тілом Крізь сутність вчинків і бездій Вона наводиться прицілом У серце пострілом подій Я вчуся правді, крізь... Continue Reading →

Впусти любов - цілющу ніжність Впусти по вінця, ні, за край Нехай вигоює невтішність, Розчинить страх і гнів нехай Впусти сповна та без умови, Очікувань, чітких вимог Нехай лікує біль й нариви, Нехай звільняює від тривог Впусти у серце, душу, розум, Впусти туди, за сім замків, Де вітер свище й лиють грози, Де царство вічних... Continue Reading →

Люблю почуватись слабкою Тендітною, наче роса М‘якою, мов пух, і легкою Стрімкою, мов літня гроза Люблю зупиняти твій погляд Сміятись, немов я дитя Мовчати, знаходячись поряд, І слухати серцебиття  Люблю сперечатись про сутність,  Шукати в чім правда життя Твоя об’єктивність і ясність Міняють світогляд й чуття Люблю, що не треба ховати Ні злість, ні зневір’я,... Continue Reading →

Серед днів, що пролітають мов лелеки над буттям тільки те вже зігріває, що у мами я дитя Мама - сила, мама - віра мама - воля до життя в мами серце добре й щире в мамі спокій, укриття Хоч доросла, незалежна й прокладаю власний шлях, та в її обіймах ніжних геть зникають біль і страх,... Continue Reading →

Сердечних слів і дій душевних - Щасливих спогадів хорал, Тепло в очах, любові повних -  Мій найцінніший арсенал ⠀ Відверті й добрі, щирі друзі, Ваша підтримка в пори гроз -  Мій тил і захист. В цій кольчузі, я вберігаюсь від проноз. ⠀ У дні бурхливих війн за волю В часи непевні, повні стум, Коли душа... Continue Reading →

Переламала всі пороги Перевернула всі мости Хто б попередив про дороги? Хто б підказав куди іти? Перетопила в серці страти Перемісила їх в лади Чи хтось сказав, що біль утрати клеймом на серці назавжди? Перекричала грім та зливу Перемовчала штиль журби Чи вірю в щастя, радість й диво? Спитайте вчора, без якби. Переписала долю тричі... Continue Reading →

В той день, коли закрились душі Ми обірвали нитку слів В той день ми скам'яніли в тиші Що стала пам'яттю всіх днів

Твої безмежні очі, Як водопад пісень, Холодні, загадкові, Немов морозний день. В них повно звірів диких І ніжний спів птахів - Живуть в тобі з маленьких, Безпам'ятних ще днів. Твій голос повен ласки, Добра і теплоти. Не віриш більше в кАзки. Доросла стала ти. Ще геть недавно йшли ми За руку у дитсад. Вже скоро... Continue Reading →

Коли впізнаю стук у двері Без подиву скажу тобі: «Ти вчасно, милий, до вечері» Замреш, не вірячи собі... Ми стільки днів цей оминали, Не тих шукали в тих місцях. За серцем йшли і слід тримали, Блукали все на манівцях. Як тільки серце не вмовляли, Все ж не приймало тих підстав, Що вірними ми уявляли… А... Continue Reading →

Вийдеш часом за село Божа благодать навкруг Щось в городах проросло У посівах рівних смуг Десь трави росте покіс Зеленіється здаля Небосхил тримає ліс По боках - луки й поля Тиша й мир. Лише земля З вітром пісню заведе Зразу чуєш звідкіля Вільний хмару приведе Ось й дерева завелись Наче сваряться із ним Кажуть, коси... Continue Reading →

«Щоб проросло з зерна пагіння Посадженого в пишний лан, Вклонитись треба до насіння Й прийняти в нім його талан». Мене так бабця вчила жити, Коли була я геть мала: «Любов’ю треба оточити Щоб плід рослиночка дала. У них характер свій і воля, Свій цикл росту й різний плід Щоби врожай зібрати з поля Виходить з... Continue Reading →

Чи є за що село любити? За працю з ранку й до зорі? Коли встаєш, немов побитий, Коли всі руки - мозолі? Так є за що село любити? За хати згорблені й криві? За ту дорогу геть розбиту, Що вже згубилась у траві? Тоді за що село любити? За молодь, що не бачить світ, Бо... Continue Reading →

Вогонь в руках, вогонь у серці - Палає світ наш у пітьмі. Літають кулі, плачуть верби, Конають душі у ярмі. Реве Дніпро, Дністер ридає - Ненависть відчувають дном. В думках безвихідь знов витає, А очі - сп’янені вином. Ідем напомацки, без світла, "Куди?" - а знає лише Він. Душа завмерла, зовсім зблідла - Без сонця,... Continue Reading →

Твої слова - байдужі, войовничі. Мої слова - занурені у біль. Прийшла пора відкрити правді очі, Прийшла пора пізнати її сіль. Знімаю щит цинічності і сили. Кидаю меч сарказму, що колов. Нехай болить душа від слів щосили. Нехай тече із ран запекла кров. Я віднайшла в собі святу зернину, Що проростає в спокої й добрі.... Continue Reading →