Вони прощались швидко, наче їм байдужеЧи інший буде згадувати зустріч цю чи ніТак швидко, як втікає лань від звуку, що ворожимЗдається їй. Втікає, щоб сховатись в глушиніВ якій буде спокійно, безпечно, і не страшно;Де звичні й зрозумілі всі звуки в гущині Стають надійним тилом - певна схованка затишна.У ній ховатись добре полохливій звіриніВони прощались сухо,... Continue Reading →

Не буде як було раніше - Душевно й сонячно. Пройшло. Не станем більше ми сліпіші Від почуттів. Все загуло. Змінились погляди; в розмовах Слова добірні, як кришталь. Закрились душі на засови, А на очах - гірка вуаль. Згоріли щирість, чуйність й легкість дотла спаливши спільний сміх. Змінились ми. З’явилась різкість у діалогах - натиск, спіх.... Continue Reading →

Я відлітаю, відпусти Скували душу буревії А серце вороном кричить, що помарніло з безнадії Я відлітаю, ти прости, заклякла в небі - дух забило, без пір’я крила - патики, не ловлять вітру, попри силу. Я відлітаю, не суди Бо серце тисне від розлуки Осів мій голос, погляди, Не щебіт ллється, рвані звуки Я відлітаю… -... Continue Reading →

В той день, коли закрились душі Ми обірвали нитку слів В той день ми скам'яніли в тиші Що стала пам'яттю всіх днів

Мабуть чужі, мабуть далекі Життя нас тихо в даль несе. Летим у вирій, мов лелеки, На щастя поклик - в нім усе. Мабуть чужі, бо стільки років Змінили в кожнім з нас своє. Знайшлось нове в мільйонах кроків, Що ми пройшли. Життя кує. Далекі… Що ж, порозлітатись Крізь часоплин невпинних днів Хоча ніколи не прощались... Continue Reading →

Чекала довго і терпляче Топила в серці жаль й слова Шукала правду, мов на здачу Знайшла лиш холод. Так бува… Ступала боязко, ледь чутно Кричала голосно в душі. Знайшлось загублене суєтно. Пропало зайве. Ми чужі. Відкрила очі. Правда коле. Закрила серце. Все болить. Прощання час. Будися, воле! Пора нажите попелить.

Не треба слів В них судження і осуд Не треба слів З них зникла вся любов Побили ми Увесь прозорий посуд Нема в чім пить Хоч спрага просить кров Ту кров, в якій Розмови про буттєве Ту кров, в якій Щасливих днів вінець Розлили кров Між скалок несуттєвих Змішалась кров Із брудом. Це кінець Порив... Continue Reading →

Перепливи, перебої, Переходи і мости. От зібрати б все рукою Й відпустити з висоти. Побороти, подолати Болі, крики і страхи. Перестати сумніватись В силі духу. Далі йти. Йти вперед, напівнезримо, Не боятись, просто йти. Бачить серцем, не очима, Без чужих «давай туди». Зупинитись, подивитись Де на небі сонце вже. Відпочити, зарядитись. Піти далі. Все пройде.... Continue Reading →

Стерпіти можна що завгодно - Безчестя й лицемірства шок, Злостиве слово принагідно, Підставу навіть, чи кулак. А ще характер, дратівливість, Що непідвладні носію. Паршивий настрій, хворобливість, Маніпуляцій дежавю. Стерпіти можна навіть зраду, Гору обіцянок пустих, Забудькуватість і зневагу, Із усміхом удар під дих. Стерпіти можна і нестерпне, Багато, сонмище разів… Та не від страху духу... Continue Reading →

Ще вчора я була твоїм дівчатком, Ще бігала у тебе по двору. Ти звала мене ніжно янголятком І в коси заплітала шум Дністру. Ще вчора ми на кухні ґелґотіли, У шахи грали, печиво пекли, Слова німецькі вчили, рахували, Вклонялись кукурудзі у землі. Ти вчила нас любити українське, Пісень співати так, щоб аж до сліз. Вкладала... Continue Reading →

Така тендітна, як ромашка в полі Й незламна, як прадавній Еверест. Наперекір випробуванням долі, Несла ти, усміхаючись, свій хрест. Твоє життя легким назвати складно І доля - не солодка, як нектар. Та попри це жила ти чесно й гідно, Ішла вперед крізь вогнище тартар. Своїм буттям терпляче нас навчала, Що праця і наснага - ключ... Continue Reading →

Прощай і не тримай образи, Прощай і опусти кинжал. Війна закінчена на фразі: "Я розлюбила. Це фінал" Не треба приводів шукати І обривати пір'я з крил, Не варто віру підривати - Нас ще покличе небосхил! Прошу, зоставимо дробити Цей світ смарагдових садів, Що надихав нас так любити, Аж кожен потайки радів. Не залишаймось у безсонні... Continue Reading →