Слова, що бентежать душу
Пориви вітру понесли спросоння Забутих днів розплетений вінок. Усе змішалось в світлі мерехтіння - Свідомий біг і несвідомий крок. Згадались втіхи, клопоти, прощання, Нові знайомства - молодості клич, Що спраглу кров поїли до світання, Щоб ми не спали легко цілу ніч. Нечесні друзі, втрати, перемоги, Любов, що вигризала серця суть… Епохи, передмови, епілоги… Все, що... Continue Reading →
Живемо днем, періодом, життям своїм буденним. Будуєм плани, спішимо потоком швидкоплинним. Нові підйоми-спади, мов американські гірки, Дух наш гартують чи ламають давні мірки. Вмираємо щораз, коли від болю серце рветься. Із попелу встаєм, як полум’ям все прогориться. Здіймаємось із-під землі, пройшовши муки втрати, І набираєм знов чорнил нове життя писати. Новим початкам відлік йде, гірким... Continue Reading →
Надія Мене схопила, обняла, Ривком у небо підняла, Розкривши понад мною крила, Коли я впала ниць безсило, Від рани, що мене ятрила. За обрій віднесла умить, Де тихо, світло, не гримить, До щастя в гості - чаювати, Страхи в душі угамувати І в серці віру вкарбувати. А вилетівши з укриття, дивились з нею на життя... Continue Reading →
Ана Марікó 