Відлітаю

Я відлітаю, відпусти
Скували душу буревії
А серце вороном кричить,
що помарніло з безнадії

Я відлітаю, ти прости,
заклякла в небі – дух забило,
без пір’я крила – патики,
не ловлять вітру, попри силу.

Я відлітаю, не суди
Бо серце тисне від розлуки
Осів мій голос, погляди,
Не щебіт ллється, рвані звуки

Я відлітаю… – Що ж, лети
Хай горизонт стає лиш ширшим
й несуть вітрила до мети,
а негаразди – тут облишим

Лети, близька, за небокрай
для серця – щастя – поклик духу.
Розпрямлюй крила й пам‘ятай:
Я завжди тут. Лети без страху