Язик кидає геть нескромно:
Що заховала у душі?
Без костей — ляпає невтомно
Доки не вилізуть вужі
Жбурляє фрази, мов кувалди,
Ламає рамки – тягне в світ
Прикрите досвідом з-під гвалту,
Закрите болем від просвіт.
Питає різко й наче мило:
Скажи-но правду, все відкрий,
Щоб стало легше. Зрозуміло,
Навпроти погляд непростий
Мов током б’є, щоб проявилось
Все сокровенне. В нім же сік
Душі, що досвідом зростилась
І болем втрат.
Знайде лиш рик
Ана Марікò 
Напишіть відгук