Протяг

Закрились двері. Просто жах!
Закрились вікна. Протяг.
Так затягнуло у думках,
Немов гальмує потяг.

Похолодало у душі,
Вже й чути скрип у серці…
Дошкульний вітер у тиші
Змінив ритмічність герців.

Рванув фривольно поглядіть
У закутки, де темно –
У ті, де пил страхи таїть…
Звичайно ж, недаремно…

Опісля в спогадів сади,
Де фрукти геть прогнили,
Та не струсив ніхто плоди,
Свої ж, хоч й переспіли

Тоді до мрій, що у степах
В насінні визрівають
Й чекають вітру, щоб, мов птах
Знайшов, де їх ховають.

Розплів волосся і думки
Так свіжо стало й тихо.
Закрились двері на замки…
Вікно відкрилось. Дихай!