Обряд

Знову в шрамах душа
Заховалась в думках,
Розбиратись коли
І чому обпеклась.

Перев’язана вздовж
Колючками образ,
Розпорошена вщент,
В недовіри цемент.

З недоказаних слів,
В’язких пауз і сліз
Розпалила вогонь,
Підкидає полін.

Обпікає з ночі
І до першозорі.
Палить болі до тла,
Виливає з котла.

Очищаючись вся,
Завершає обряд.
Залишає все там,
Де колись був вулкан.

Погасивши вогонь,
Обірвала полон.
Далі – вгору, в політ,
Відкривати весь світ.