Далекі

Мабуть чужі, мабуть далекі
Життя нас тихо в даль несе.
Летим у вирій, мов лелеки,
На щастя поклик – в нім усе.

Мабуть чужі, бо стільки років
Змінили в кожнім з нас своє.
Знайшлось нове в мільйонах кроків,
Що ми пройшли. Життя кує.

Далекі… Що ж, порозлітатись
Крізь часоплин невпинних днів
Хоча ніколи не прощались
й не знали блискавок й громів

Та все ж відлунням в серці тліє
За часом тим приємний сум.
Не ворушімо. Хай жевріє,
Хай гріє спогадом в час стум.