Життєвий цикл дружби

Прекрасно вірити всеціло
В надійність, вірність й доброту.
Ще краще, щоб і слово й діло
Творили дружби повноту.

Безмежно любить і плекає
Такі відносини той друг,
Що віддає себе без краю,
Дарує серце без заслуг.

А серце радістю палає,
Що віднайшло найбільший дар.
Бо з вірним другом все здолає –
Найбільшу радість і тягар.

Неждано гряне день прозріння…
І правда гостра і проста,
Освітить все своїм промінням,
Немов ударами хлиста.

Оголить істинні мотиви,
Причини, значення й слова…
Турботи й радості пориви
Замінить тиша гробова.

Не прийме серце спершу правди,
Мільйон пояснень їй знайде.
А розум непохитно й твердо
Безжальну правду доведе.

Поллються сльози від утрати,
Розбите горем закричить:
“Невже знов треба зашивати
Наживо все, що так болить?

Ще й тонучи в гірких риданнях,
Виймати з себе списи слів,
Зневаги, фальші й глузування?
Коли я все це прогледів?»

Із горя серце поклянеться,
Що це – останній раз в житті.
Нікому більше не всміхнеться.
Не бути цьому в майбутті!

Достатньо вірити надії,
Що вірність в цінностях цвіте.
Достатньо вже плекати мрії,
Що дружня клятва – не пусте…”

Загасить гнів пусте мовчання –
Душі, бажань і відчуття –
Замовкнуть внутрішні зідхання.
Наповнить тиша прийняття.

У ній розгладжуються шрами,
Стають мудрішими думки.
Любов приходить із дарами
Звільнити душу від пітьми.

Тоді прощення очищає,
Стирає слід страждань-оков.
Хоч сили стільки забирає –
Наскільки болю відчував.

Так час знімає з серця грати
Із зрад, розлуки і образ,
Вперед іти, усім прощати,
Всміхатись знову. Кожен раз.

І скільки б не було скорботи,
Ілюзій і розчарувань
Стирає час усі гіркоти,
Залишивши маленький шрам.

Прощайте все, любіть як діти,
Немов й не знали всіх проблем.
Ні втрат, ні зрад не оминути,
Палаючи живим вогнем.