Присвята п. Ліні Костенко

Моя рука, її плече –
З’єдналися у танці.
Невже вона знов не втече
За покликом дистанцій?

Невже позаду ті роки,
Що розтягнулись в муку,
Прийнявши цю розлуку,
З цієї ніжної руки?

Чи ми не вбили солов’їв
Мов діти браконьєра,
Які не знали ніжних слів?
Чи наша це прем’єра?

Прости, підкорена тайго,
Он де мені живеться.
Ось на плечі рука його.
Лиш хай не відсахнеться…