Я не забула

Я не забула, відпустила
Вчорашній біль і пустоту.
Та серце туга приручила
Й поволі тягне в чорноту.

Вверху так промені сіяють…
Чому ж у мене морок й тінь?
І навіть ангели минають,
Не заглядають в глибочінь…

Останні сили ледь збираю
Із найтемніших закутків
Й замерзле серце відпускаю –
Нехай пізнає тінь віків.

Нехай у ній, як в океані,
Порине глибоко на дно,
Знайде твердінь за мулом грані,
Пізнавши тлінності сукно.

З самого дна у небо злине –
До сонця, світла і тепла.
Там тузі смерть, там туга згине –
Розтане згубна мерзлота.

А я відроджусь, я відновлюсь
пірнувши аж на дно страждань.
Щось втрачу певно, десь надломлюсь –
Неприйняття збирає дань.