Бокал червоного

Стоїть бокал червоного вина,
З тонкого скла, а ніжка – як струна.
В нім диригент із оксамитних грон
На сцені. Все. Лунає камертон.

Нектар-вода на ноти розлилась,
Сп’янила нюх, букетом розцвіла.
Знайшла струну, що плаче у тиші
Й задала тон тій тятиві в душі.

Заграла те, що спати не дає,
Що гасить пил і болю завдає.
Оркестр мовчить – горлає тятива.
Хай грає те, що душу розрива.

Стоїть бокал, осушений сповна,
З тонкого скла, а ніжка – як струна.
Стоїть, мовчить, наповнений до дна
Нектаром з нот душевного вина.