Без зайвих слів

Коли впізнаю стук у двері
Без подиву скажу тобі:
«Ти вчасно, милий, до вечері»
Замреш, не вірячи собі…

Ми стільки днів цей оминали,
Не тих шукали в тих місцях.
За серцем йшли і слід тримали,
Блукали все на манівцях.

Як тільки серце не вмовляли,
Все ж не приймало тих підстав,
Що вірними ми уявляли…
А поклик серця лиш зростав.

Як солодко тепер впиватись
Моментом цим, без зайвих слів.
Скажу: «Не треба дивуватись.
Я вже чекаю сотні днів».