Щось тихо стало, аж болить. А тиша та - ручна граната, Що затаїлася колись Невдалого часу чекати. І ніби застаріла вже, Набралась від землі вологи; Замаскувавшись в Фаберже, Лежить в траві, он, край дороги. Стою, бо знаю - то мара, Там порох, може спалахнути. Хоча вона вже і стара, Ще ладна добре струсонути. Тому вдаю,... Continue Reading →