Я не забула, відпустила Вчорашній біль і пустоту. Та серце туга приручила Й поволі тягне в чорноту. Вверху так промені сіяють… Чому ж у мене морок й тінь? І навіть ангели минають, Не заглядають в глибочінь... Останні сили ледь збираю Із найтемніших закутків Й замерзле серце відпускаю - Нехай пізнає тінь віків. Нехай у ній,... Continue Reading →
Твоє Серце
Зостав у сні ламкі вагання Втопи у тиші крики й жовч Ти не знайдеш в них вгамування Лиш жаль і спазми. «Розум, змовч!» Збираю сили для розлуки, Й сердечність теплих, щирих слів. Ламаю пальці, чищу руки Від всіх допеклих прикрих днів Лишаю все, що вже позаду Стираю все, що не прийшло. Реінкарную біль у правду.... Continue Reading →
Ана Марікó 