Літо

Літо нерозведено терпке
Напоїло спогадами сни
Налило по вінця те нове,
Що було забутим восени
І сховалось в пальчиків пучки - 
Там, де вже нікому не знайти
Там, де зачаїлись світлячки
Щоб уберегти крилаті сни

Літо неувічливо в‘язке
Засмоктало буднів береги
Затягло в багнюще те крихке
Що тримало напрямок ріки
Піднімало руки догори
Лоскотати вітер без причин
Впізнавати сонця кольори
У відтінках гроз, громів й хмарин

Літо неухвалено швидке
Розігнало цвіту плідний дух
Просякло черешнями щемке
Щоби врятувати від задух
Промайнуло похапцем вперед
Обернулась - «стій, чекай, спинись!
Я не віднайшла велосипед
Аби наздогнати рух зіниць»

Літо неприкаяно легке
Облило дощами закутки
Обігріло сонцем в них гірке
Що вросло у тіло і кістки
Посміхнулись очі-кавуни:
- «Будуть зорепади ще, дощі,
Смійся, щоб почути сміх луни,
А не обпалити щось в душі»