Хвилі

Немов зламалась, надщербилась
Порвала струни у душі
Діра у грудях роз’ятрилась
Все світле тягне до глуші

Без сил впиратись їй. Бездонна,
Липка, тягуча, мов смола,
Чорнить собою все захланно…
З буденних радостей - зола

Куди не глянь - одні лиш тіні
Що не візьми - із рук паде
Як відродить себе з руїни?
Коли діра ця пропаде?

І раптом - проблиск, сяйво, вогник -
Ледве помітний шанс втекти.
Хапайся серце - ось твій змовник
У подоланні темноти

Лови й тримай, нехай осяє
Найбільшу глиб усіх глибин,
В якій живе все вигорає…
Наповнюй світлом до вершин

Теплом насичуй, простотою
Легкою радістю життя
Хай знов розквітне яснотою
Духовна втіха сприйняття

І так постійно - вниз та вгору
Із пекла стум - у рай блаженств...
Не осягне цих хвиль тортури
Той, хто не знає їх митарств