Мабуть чужі, мабуть далекі Життя нас тихо в даль несе. Летим у вирій, мов лелеки, На щастя поклик - в нім усе. Мабуть чужі, бо стільки років Змінили в кожнім з нас своє. Знайшлось нове в мільйонах кроків, Що ми пройшли. Життя кує. Далекі… Що ж, порозлітатись Крізь часоплин невпинних днів Хоча ніколи не прощались... Continue Reading →

Якби ти був, я б розказала Як важко встати із колін Іти вперед, мов повна сили І посміхатись, мов без змін Як все болить у перший тиждень Коли нове вперед веде... А мусиш йти, без застережень, Вперед, бо шлях туди іде Як сильно хочеться спинити Хоч на хвилину часоплин Вдихнути вітру й спорожнити Душевну глиб... Continue Reading →

Важке сільське життя людини Нелюдська праця цілий вік З весни до осені щоднини Вклонятись лану. Й так щорік. Весна в селі, немов світанок, Новий сезон, початок дня. Увосени - жнива. Спочинок Прийде в зимі. Перегодя. Щоб щось весною посадити - Слід восени зорати лан. Весною вже боронувити, Стартуючи сезонний план. З посівів час спливе нечутно... Continue Reading →