Слова, що бентежать душу
Впусти любов - цілющу ніжність Впусти по вінця, ні, за край Нехай вигоює невтішність, Розчинить страх і гнів нехай Впусти сповна та без умови, Очікувань, чітких вимог Нехай лікує біль й нариви, Нехай звільняює від тривог Впусти у серце, душу, розум, Впусти туди, за сім замків, Де вітер свище й лиють грози, Де царство вічних... Continue Reading →
Я знаю тембр розчарування Тональність «праведних» очей Я чула слів нашарування, І тон презирства до ідей Були і посмішки, мов сяйво, Турботи прояви, слова - Не саркастичні й наче зайві, А повні ласки і єства Я чула шквал проклять незримих І осуд грому й дощ образ. Холодний вітер правд без гриму, Ба, навіть, тишу напоказ... Continue Reading →
Коли ваш опонент переходить на особистості - значить у нього закінчились аргументи. В кращому випадку використовуються фрази, типу: Ти зациклився Повторюєш свою мантру Не хочеш йти на діалог Не хочеш чути І т д. Або опонент б‘є туди, де вас точно зачіпить. Або йде нецензурна лексика. Все залежить від типу особистості та культури опонента. Видихніть.... Continue Reading →
Пориви вітру понесли спросоння Забутих днів розплетений вінок. Усе змішалось в світлі мерехтіння - Свідомий біг і несвідомий крок. Згадались втіхи, клопоти, прощання, Нові знайомства - молодості клич, Що спраглу кров поїли до світання, Щоб ми не спали легко цілу ніч. Нечесні друзі, втрати, перемоги, Любов, що вигризала серця суть… Епохи, передмови, епілоги… Все, що... Continue Reading →
Ти не радієш привітанню, Якщо не бачив щирих душ. І не простиш чиєсь прощання Якщо опікуєш чимдуж. І не повіриш у пізнання, Якщо сприймаєш серцем світ. Чи у змістовність відчування, Якщо аналіз - твій одвіт. Не визнаватимеш старанність, Якщо прийде все без зусиль. Не покладешся на спонтанність, Якщо освоїш повний штиль. Не взнаєш цінності терпінню,... Continue Reading →
Перепливи, перебої, Переходи і мости. От зібрати б все рукою Й відпустити з висоти. Побороти, подолати Болі, крики і страхи. Перестати сумніватись В силі духу. Далі йти. Йти вперед, напівнезримо, Не боятись, просто йти. Бачить серцем, не очима, Без чужих «давай туди». Зупинитись, подивитись Де на небі сонце вже. Відпочити, зарядитись. Піти далі. Все пройде.... Continue Reading →
В мені сидить старий черв’як Бажання все порвати. Втекти, облишивши все так. Світ за очі сховатись. Канави риє взад-вперед Від розуму до серця. Суцільний м’яз, а не скелет, Ніяк не схаменеться. Невтішні радості йому У побуті буденнім. Шукає вади і пітьму В постійності блаженній. Спокійно жити не дає Гризе паскудно серце. Відкрити цілий світ зове,... Continue Reading →
Зоставшись незакритою, історія пече, Заходиться баладами, коли з очей тече. Базікає в свідомості, жене із ночі сон, Розказує у темряві про те, що моветон. Нагадує дрібниці всі - надії трибунал. Деталей однозначний тон - віщуючий фінал. Невисказані речення і слів тактовних шквал, Жага невмисних зустрічей. Розбіжностей - завал. З глибин все підіймається, хоч як не... Continue Reading →
Моє намисто - це слова, Одягнені на голу душу; Правдиві, чисті як роса, Веселкою зігріті в стужу. Твої коралі - колючки, Що з кров'ю в'їлися у тіло. Ти одягнув їх залюбки На мене й обійняв щосили. Я думала: «Нехай, гаразд. Колюче тіло загартує». Та болю більше, і щораз - Він глибше душу четвертує. Немає чистого... Continue Reading →
Ана Марікò 