Слова, що бентежать душу
Впусти любов - цілющу ніжність Впусти по вінця, ні, за край Нехай вигоює невтішність, Розчинить страх і гнів нехай Впусти сповна та без умови, Очікувань, чітких вимог Нехай лікує біль й нариви, Нехай звільняює від тривог Впусти у серце, душу, розум, Впусти туди, за сім замків, Де вітер свище й лиють грози, Де царство вічних... Continue Reading →
Я знаю тембр розчарування Тональність «праведних» очей Я чула слів нашарування, І тон презирства до ідей Були і посмішки, мов сяйво, Турботи прояви, слова - Не саркастичні й наче зайві, А повні ласки і єства Я чула шквал проклять незримих І осуд грому й дощ образ. Холодний вітер правд без гриму, Ба, навіть, тишу напоказ... Continue Reading →
Коли ваш опонент переходить на особистості - значить у нього закінчились аргументи. В кращому випадку використовуються фрази, типу: Ти зациклився Повторюєш свою мантру Не хочеш йти на діалог Не хочеш чути І т д. Або опонент б‘є туди, де вас точно зачіпить. Або йде нецензурна лексика. Все залежить від типу особистості та культури опонента. Видихніть.... Continue Reading →
Чому стаєм байдужі до сліз чужих та болю? Невже душа звикає й стає напівсліпою? Чи серцем боїмося, що станемо на тому Замежовому боці, де холодно одному? Не будемо сліпими до поглядів з проханням, Хай навіть вони мовчки, без слів і надривання. Не залишаймо того, хто мусів йти до бою, З системою чи часом, минулим чи... Continue Reading →
Живемо днем, періодом, життям своїм буденним. Будуєм плани, спішимо потоком швидкоплинним. Нові підйоми-спади, мов американські гірки, Дух наш гартують чи ламають давні мірки. Вмираємо щораз, коли від болю серце рветься. Із попелу встаєм, як полум’ям все прогориться. Здіймаємось із-під землі, пройшовши муки втрати, І набираєм знов чорнил нове життя писати. Новим початкам відлік йде, гірким... Continue Reading →
Ана Марікò 