Зморшки

Її зморшки м‘які, мов доглянуті квітиЩо стоять на вікні із пом’якшеним світломГордо дивляться в завтра крізь західні вечориТакі ніжно-красиві, аж гріх для цієї пориЇї зморшки різкі, мов нечитані книгиЩо спокусливо манять в свої епілогиІ так хочуть відчути в собі її пальці рукиЩоб відкрити секрети історії, справжні думкиЇї зморшки граційні, мов сукні у шафіЩо підкреслюють силу... Continue Reading →

Вони прощались

Вони прощались швидко, наче їм байдужеЧи інший буде згадувати зустріч цю чи ніТак швидко, як втікає лань від звуку, що ворожимЗдається їй. Втікає, щоб сховатись в глушиніВ якій буде спокійно, безпечно, і не страшно;Де звичні й зрозумілі всі звуки в гущині Стають надійним тилом - певна схованка затишна.У ній ховатись добре полохливій звіриніВони прощались сухо,... Continue Reading →

Ями

Ми не бачимо ям у інших Ми не бачимо їхніх днищ Чи скелети там є павших Чи недопалки від попелищ Ми не бачимо пущ у інших Ми не чуємо їхніх рік Що несуть крізь життя минущих Та зловіщих осічок рик Ми не бачимо дір у інших Ми не знаємо їх глибин Чи живуть в них... Continue Reading →

Літо

Літо нерозведено терпке Напоїло спогадами сни Налило по вінця те нове, Що було забутим восени І сховалось в пальчиків пучки - Там, де вже нікому не знайти Там, де зачаїлись світлячки Щоб уберегти крилаті сни Літо неувічливо в‘язке Засмоктало буднів береги Затягло в багнюще те крихке Що тримало напрямок ріки Піднімало руки догори Лоскотати вітер... Continue Reading →

Тиша

Наступить після урагану Спокійна, повна озарінь, Незрима, мов дно океану, Дзеркальна, як морська гладінь. Розтисне кулаки у руки Дбайливо, наче кращий друг. Миттєво абсорбує звуки. Зупинить час і рух навкруг. Підхопить вимучене тіло, Поглине з нього біль і шум, Що глушить голос вже осілий Поривчастим потоком дум. Розчуєш, чим гориш, що хочеш; Осмислиш як живеш... Continue Reading →

Хвилі

Немов зламалась, надщербилась Порвала струни у душі Діра у грудях роз’ятрилась Все світле тягне до глуші Без сил впиратись їй. Бездонна, Липка, тягуча, мов смола, Чорнить собою все захланно… З буденних радостей - зола Куди не глянь - одні лиш тіні Що не візьми - із рук паде Як відродить себе з руїни? Коли діра... Continue Reading →

Вона

Вона не просить, не благає Не ставить правил і умов. Цілком і повністю приймає Без вдосконалень й настанов Не набрида, не зазіхає Не критикує, не спішить Лиш окриляє, надихає, Дає наснагу й жар творить Вона не хоче щось змінити Не жде подяки і не вчить Бо вміє лагідно любити Так, навіть те, що не блищить... Continue Reading →

Розгадка

Не слабкість - промовчати на сарказм, Насмішку зверхню, злість чи спалах гніву. (Вони лише чужий душевний спазм) Не слабкість це. А сила. Без надриву. Не сила - відповісти на докір, Засудження, несхвалення, погрозу... (Крізь них чадить душевний недобір) Не сила це. Гординя. У неврозі Не гордість - розуміти хто ти сам, Що стерпиш, з ким... Continue Reading →

Powered by WordPress.com.

Up ↑