Рік

Вже рік ще більш зима немила, Лиш рік я не брешу собі, Аж рік як поламались крила І йду по мороку в журбі. Вже рік не чую я твій голос, Лиш рік щодня кажу «люблю», Аж рік не кажеш тихо вголос: «Дитя, я так тебе люблю». Вже рік тебе не обіймала, Лиш рік ціную кожну... Continue Reading →

Розділ

Мій світ розділено на двоє, Зруйновано усі мости. Ти вибрав шлях таких героїв, Що йдуть безстрашно до мети. Той шлях - вузький і незворотній, Обмитий кров’ю чистих душ - Для тебе став ще й поворотнім, Зламавши тіло. Та не дух. Тоді і вицвіли всі барви... І мій колірний дальтонізм Почав просочуватись в нерви, Витравлюючи оптимізм.... Continue Reading →

Аби лиш йти

І день за днем, все знову й знову Іди вперед, аби лиш йти. Аби дійти до краю рову І міст в нове життя знайти.

Монотон

Все стало монотонним, Байдужим, геть нікчемним І зовсім бездиханним. Закляклий фаталізм. Всі фарби розчинились, У горі розтопились І в чорний колір злились, Полившись градом сліз. А серце - невблаганне, До розпачу захланне, Від суму невпізнанне У безпросвітній млі. Без тебе стало тихо Болюче тихо. Лихо Віднесло, наче вихор, Мене на край землі. Стою в сльозах,... Continue Reading →

Без тебе

Без Тебе пусто, тихо, темно… Комок у горлі, сльози на очах. Твій голос не почую я, так сумно, Залишились нам зустрічі лише у снах.

Життєвий цикл дружби

Прекрасно вірити всеціло В надійність, вірність й доброту. Ще краще, щоб і слово й діло Творили дружби повноту. Безмежно любить і плекає Такі відносини той друг, Що віддає себе без краю, Дарує серце без заслуг. А серце радістю палає, Що віднайшло найбільший дар. Бо з вірним другом все здолає - Найбільшу радість і тягар. Неждано... Continue Reading →

Поїзд мчить

Поїзд мчить чугунними нитками, Колихаючи мої думки. Стук за стуком, знаними стежками, Відкриваючи старі замки. Поїзд мчить крізь час, роки і ночі, Проминаючи ріки й поля. Час відверто дивиться у очі, в ритмі шпал до мене промовля: Що везеш сьогодні ти додому, розтинаючи думками ніч? Нові враження, досягнення чи втому, розбираючи каміння з пліч… Так... Continue Reading →

Я не забула

Я не забула, відпустила Вчорашній біль і пустоту. Та серце туга приручила Й поволі тягне в чорноту. Вверху так промені сіяють… Чому ж у мене морок й тінь? І навіть ангели минають, Не заглядають в глибочінь... Останні сили ледь збираю Із найтемніших закутків Й замерзле серце відпускаю - Нехай пізнає тінь віків. Нехай у ній,... Continue Reading →

Powered by WordPress.com.

Up ↑