Язик

Язик кидає геть нескромно: Що заховала у душі? Без костей — ляпає невтомно Доки не вилізуть вужі Жбурляє фрази, мов кувалди, Ламає рамки - тягне в світ Прикрите досвідом з-під гвалту, Закрите болем від просвіт. Питає різко й наче мило: Скажи-но правду, все відкрий, Щоб стало легше. Зрозуміло, Навпроти погляд непростий Мов током б’є, щоб... Continue Reading →

Пора

Чекала довго і терпляче Топила в серці жаль й слова Шукала правду, мов на здачу Знайшла лиш холод. Так бува… Ступала боязко, ледь чутно Кричала голосно в душі. Знайшлось загублене суєтно. Пропало зайве. Ми чужі. Відкрила очі. Правда коле. Закрила серце. Все болить. Прощання час. Будися, воле! Пора нажите попелить.

Заблуди

Не встигаєш закритись від злоби, Що лавиною вогнища ллє. Від чужого смердючого дзьоба, Що в лице тобі гниллю блює. Не встигаєш накинути лати, Що заглушують затхлості рик. Треба час, щоб від-оторопіти, Поки лиється брудом той крик. Неможливо вбезпечити серце Від підстав і підлот мовчазних. Лиш пост фактум відкриєш люстерце, Що показує всіх підставних. Не так... Continue Reading →

Чаші терезів

Стерпіти можна що завгодно - Безчестя й лицемірства шок, Злостиве слово принагідно, Підставу навіть, чи кулак. А ще характер, дратівливість, Що непідвладні носію. Паршивий настрій, хворобливість, Маніпуляцій дежавю. Стерпіти можна навіть зраду, Гору обіцянок пустих, Забудькуватість і зневагу, Із усміхом удар під дих. Стерпіти можна і нестерпне, Багато, сонмище разів… Та не від страху духу... Continue Reading →

Powered by WordPress.com.

Up ↑