Відлітаю

Я відлітаю, відпусти Скували душу буревії А серце вороном кричить, що помарніло з безнадії Я відлітаю, ти прости, заклякла в небі - дух забило, без пір’я крила - патики, не ловлять вітру, попри силу. Я відлітаю, не суди Бо серце тисне від розлуки Осів мій голос, погляди, Не щебіт ллється, рвані звуки Я відлітаю… -... Continue Reading →

Перепливи, перебої

Перепливи, перебої, Переходи і мости. От зібрати б все рукою Й відпустити з висоти. Побороти, подолати Болі, крики і страхи. Перестати сумніватись В силі духу. Далі йти. Йти вперед, напівнезримо, Не боятись, просто йти. Бачить серцем, не очима, Без чужих «давай туди». Зупинитись, подивитись Де на небі сонце вже. Відпочити, зарядитись. Піти далі. Все пройде.... Continue Reading →

Відпустити усе

Відпустити усе, Тихо вбік відійти, Неймовірно пусте Стало наше зажди. Довіряти без слів Ми забули давно, Мимоволі самі ж Уникаєм розмов. Спільних планів вино Й безкінечності справ Ми допили давно Кофеїнову кров. У багнюці питань, Потонув вавілон, Дружба стала не та - Перейшла рубікон. Прощавай, не тужи, Знаю, ти не з таких. Хай щастить, бережись... Continue Reading →

Обряд

Знову в шрамах душа Заховалась в думках, Розбиратись коли І чому обпеклась. Перев'язана вздовж Колючками образ, Розпорошена вщент, В недовіри цемент. З недоказаних слів, В'язких пауз і сліз Розпалила вогонь, Підкидає полін. Обпікає з ночі І до першозорі. Палить болі до тла, Виливає з котла. Очищаючись вся, Завершає обряд. Залишає все там, Де колись був... Continue Reading →

Рік

Вже рік ще більш зима немила, Лиш рік я не брешу собі, Аж рік як поламались крила І йду по мороку в журбі. Вже рік не чую я твій голос, Лиш рік щодня кажу «люблю», Аж рік не кажеш тихо вголос: «Дитя, я так тебе люблю». Вже рік тебе не обіймала, Лиш рік ціную кожну... Continue Reading →

Розділ

Мій світ розділено на двоє, Зруйновано усі мости. Ти вибрав шлях таких героїв, Що йдуть безстрашно до мети. Той шлях - вузький і незворотній, Обмитий кров’ю чистих душ - Для тебе став ще й поворотнім, Зламавши тіло. Та не дух. Тоді і вицвіли всі барви... І мій колірний дальтонізм Почав просочуватись в нерви, Витравлюючи оптимізм.... Continue Reading →

Монотон

Все стало монотонним, Байдужим, геть нікчемним І зовсім бездиханним. Закляклий фаталізм. Всі фарби розчинились, У горі розтопились І в чорний колір злились, Полившись градом сліз. А серце - невблаганне, До розпачу захланне, Від суму невпізнанне У безпросвітній млі. Без тебе стало тихо Болюче тихо. Лихо Віднесло, наче вихор, Мене на край землі. Стою в сльозах,... Continue Reading →

Без тебе

Без Тебе пусто, тихо, темно… Комок у горлі, сльози на очах. Твій голос не почую я, так сумно, Залишились нам зустрічі лише у снах.

Поїзд мчить

Поїзд мчить чугунними нитками, Колихаючи мої думки. Стук за стуком, знаними стежками, Відкриваючи старі замки. Поїзд мчить крізь час, роки і ночі, Проминаючи ріки й поля. Час відверто дивиться у очі, в ритмі шпал до мене промовля: Що везеш сьогодні ти додому, розтинаючи думками ніч? Нові враження, досягнення чи втому, розбираючи каміння з пліч… Так... Continue Reading →

Powered by WordPress.com.

Up ↑