Herbst

Was für ein Herbst! Er hat die Pläne vollkommen mit dem Laub gekehrt, In Schweiß gebracht und unter Tränen hat in den Winter mich geführt Hat meine Kindheit dann verwechselt Mit meinen reifen Jahren. Und, In Furcht und Regen hat verhätschelt all meine Tage kunterbunt Nachdem ins Ohr mir hat geflüstert: Zu wenig. Sei bereit!... Continue Reading →

Одна

Одна залишилась у полі Одна іду у темноті Шукаю посмішки від долі А йдуть лиш опади, дощі. Одна іду... чому так сталось? Були же крила, вітер ніс... Здійнялась буря - все змішалось і розчинився в часі зміст Злетілись ворони, кружляють Зачули кров із серця йде Чекають, щоб зламалась, лають На чому світ стоїть: "Впаде..." А... Continue Reading →

Протяг

Закрились двері. Просто жах! Закрились вікна. Протяг. Так затягнуло у думках, Немов гальмує потяг. Похолодало у душі, Вже й чути скрип у серці… Дошкульний вітер у тиші Змінив ритмічність герців. Рванув фривольно поглядіть У закутки, де темно - У ті, де пил страхи таїть… Звичайно ж, недаремно... Опісля в спогадів сади, Де фрукти геть прогнили,... Continue Reading →

Стою

Я стою, Вже розпростерті крила Я чекаю Вітру і дощу А на небі - сонце. Засліпило. Я стою й заплакано мовчу. Я чекаю Нового світання. Я стою, Над прівою кричу. Там внизу - Здобутки і плекання. На тім боці - Всміхнено мовчу. Як туди? Уся немов завмерла. Приміряю Вітру силу й дух. "Ти злітай, Вже... Continue Reading →

Втрата

Ніяку втрату не зрівняти Із тою, що забрала страх Мовчати, падати, ридати, Ховати сльози на очах. Окутує весь світ той морок, Не видно сонця і людей. Ще вчора - ціле, зараз - порох. Не відродиться Прометей... Безкомпромісна в неї сила, Не знає часу і жалю, Розтрощує душевні крила. Зникають "хочу" і "велю". Збирає болі і... Continue Reading →

Сутуж

Журба, утрата, біль і страх Нас ждуть в негаданих місцях. Якщо ж впіймають у полон - Відправлять радість у вогонь. Здируть ще й легкість із душі, Залишать нагою в тиші Повільно мерзнуть, леденіть - Так легше сутність розгледіть. А що вона? Рида й зітха, А виснажившись - затиха. Як не маскується - дарма, В очах... Continue Reading →

Спазми хвиль надії

Спазми хвиль надії, що така жадана, Б’ють душі бескиди, страхом зацькувані. То погладять ніжно, то пекуче вдарять - То відродять віру, то її затьмарять. Чи надії вітер, човен мій гойдає, Що назустріч цілі шлях свій прокладає? Чи акули страху так женуть у море Мій ковчег недужий, щоб втекти від горя? Байдуже, не здамся, щоб дійти... Continue Reading →

Осінь

Оце то й осінь… Позіхнувши, Всі плани з листям розмела, І кров’ю з потом покропивши, Болотом в зиму повела. Дитинство й зрілість закрутила У круговерть осінніх днів. Дощем зі страху освятила У танці блискавок й громів. «Цього замало» - прошептала, Поставивши мене на старт. …У марафонці записала - Завдати духу добрий гарт. «Біжи вперед, там... Continue Reading →

Powered by WordPress.com.

Up ↑