Срібний пил

І знову я здіймаю срібний пил… Невчасно, недолуго, недоречно Освітлюють слова душевний тил Не легко це й приємно. Безперечно. Кому пече у грудях від образ -  Нестерпно біль затьмарює світогляд -  Той не сприймає «вибачення-фраз» А бачить в них знущання чи недогляд Когось катує заздрість чи жага Обмежуючи власні горизонти Слова тоді не мед, а... Continue Reading →

Сіль душі

Слова живі, в них злети і падіння, Вібраціїї нестримної душі, Що рветься похвалитися прозрінням. Слова легкі. Бо з вітру і дощів Слова важкі, в них камені й отрути, Що заплісніли в серці від образ. Їх складно розчинити чи забути Слова різкі. Бо з викриків і фраз Слова складні, в них привиди й відтінки, Застійні квінтесенції... Continue Reading →

В той день

В той день, коли закрились душі Ми обірвали нитку слів В той день ми скам'яніли в тиші Що стала пам'яттю всіх днів

Прицільність

Одне «привіт» зігріє змерзле серце Просте «ти як?» розтопить лід сльози Теплом душі, що щастям грає скерцо Теплом обійм, що вкриють від грози Одне «прости» зруйнує всі кордони Одне «пробач» відкриє новий шлях Шукати те, що не знайшли від втоми Знайти все те, що втратили в боях Одне «люблю» заповнить спрагле серце Одне «і я»... Continue Reading →

Прощай, зброє, прощай!

Твої слова - байдужі, войовничі. Мої слова - занурені у біль. Прийшла пора відкрити правді очі, Прийшла пора пізнати її сіль. Знімаю щит цинічності і сили. Кидаю меч сарказму, що колов. Нехай болить душа від слів щосили. Нехай тече із ран запекла кров. Я віднайшла в собі святу зернину, Що проростає в спокої й добрі.... Continue Reading →

Гарпуни

Я підніму рукою все, що ми наговорили. І викину через вікно - хай вітер перемеле, Щоб більше не жбурляли один одному ми в очі Дурні слова, як гарпуни, що кровоточать душі.

Powered by WordPress.com.

Up ↑