Вийдеш часом за село Божа благодать навкруг Щось в городах проросло У посівах рівних смуг Десь трави росте покіс Зеленіється здаля Небосхил тримає ліс По боках - луки й поля Тиша й мир. Лише земля З вітром пісню заведе Зразу чуєш звідкіля Вільний хмару приведе Ось й дерева завелись Наче сваряться із ним Кажуть, коси... Continue Reading →

«Щоб проросло з зерна пагіння Посадженого в пишний лан, Вклонитись треба до насіння Й прийняти в нім його талан». Мене так бабця вчила жити, Коли була я геть мала: «Любов’ю треба оточити Щоб плід рослиночка дала. У них характер свій і воля, Свій цикл росту й різний плід Щоби врожай зібрати з поля Виходить з... Continue Reading →

Чи є за що село любити? За працю з ранку й до зорі? Коли встаєш, немов побитий, Коли всі руки - мозолі? Так є за що село любити? За хати згорблені й криві? За ту дорогу геть розбиту, Що вже згубилась у траві? Тоді за що село любити? За молодь, що не бачить світ, Бо... Continue Reading →

Важка робота - праця в полі Для сильних тілом і стійких. Терпіння вимага доволі Та й силу духу - не з слабких. Це шлях цінителів рослинних Люб’язність - їх природня суть. Всі фази росту й вид сезонних Вони крізь вік в душі несуть. Знання ці - мудрість їх буттєва, Що йде від предків до дітей... Continue Reading →

«Щось геть змарнілі стали діти» Бабуся бідкалась в наш бік. Тому здавали нас на літо В село поправитись, щорік. А ми були в них, як курчата Пухнасті, щирі і малі Щасливі й радісні внучата У бабці з дідом у селі Таке нам все незвиче: кури, Корова, кукурудза, сад, Пахнючі сіна кучугури… Куди не глянь -... Continue Reading →

Важке сільське життя людини Нелюдська праця цілий вік З весни до осені щоднини Вклонятись лану. Й так щорік. Весна в селі, немов світанок, Новий сезон, початок дня. Увосени - жнива. Спочинок Прийде в зимі. Перегодя. Щоб щось весною посадити - Слід восени зорати лан. Весною вже боронувити, Стартуючи сезонний план. З посівів час спливе нечутно... Continue Reading →

Було колись село тут. Люди Жили пліч-о-пліч, день у день Тут шум і гам гуляв усюди Та вже не чутно тут пісень Хати схилились, мов від горя Їх вікна-очі геть пусті Хліви порожні та й комори… Сади - лиш зарослі густі… Стежки до хат позаростали Давно спинили кроків лік «Тут кладовище…» Прошептали Старі дуби. «Вже... Continue Reading →