Бій

Мов рик, цей видих перед боєм мов клич - несказані слова. Стою з мечем посеред поля Мовчу, бо розум - вже стріла. Мов грім думки, враз пурпурові, мов струм в руках, що прагнуть в бій. Тримаю меч, пече до крові руків’ям вверх. Чужий - не свій. Враз рух вперед - застигло небо Удар під дих... Continue Reading →

Спрага

Не треба слів В них судження і осуд Не треба слів З них зникла вся любов Побили ми Увесь прозорий посуд Нема в чім пить Хоч спрага просить кров Ту кров, в якій Розмови про буттєве Ту кров, в якій Щасливих днів вінець Розлили кров Між скалок несуттєвих Змішалась кров Із брудом. Це кінець Порив... Continue Reading →

Прощай, зброє, прощай!

Твої слова - байдужі, войовничі. Мої слова - занурені у біль. Прийшла пора відкрити правді очі, Прийшла пора пізнати її сіль. Знімаю щит цинічності і сили. Кидаю меч сарказму, що колов. Нехай болить душа від слів щосили. Нехай тече із ран запекла кров. Я віднайшла в собі святу зернину, Що проростає в спокої й добрі.... Continue Reading →

Гарпуни

Я підніму рукою все, що ми наговорили. І викину через вікно - хай вітер перемеле, Щоб більше не жбурляли один одному ми в очі Дурні слова, як гарпуни, що кровоточать душі.

Powered by WordPress.com.

Up ↑