Існує справжня дружба?

Існує справжня дружба? Це факт, не афоризм? Чи ця душевна служба Вже тільки архаїзм? Чом час розвів дороги, Й зоставив в серці жаль? Чом три найближчих друга, Пішли окремо в даль? А як же розумілись, Підкорювали світ…. І, раптом, розлетілись, Як в бурю пустоцвіт… Не легко це прийняти, Знайти причинний слід. Та варто розрізняти Дружити... Continue Reading →

Життєвий цикл дружби

Прекрасно вірити всеціло В надійність, вірність й доброту. Ще краще, щоб і слово й діло Творили дружби повноту. Безмежно любить і плекає Такі відносини той друг, Що віддає себе без краю, Дарує серце без заслуг. А серце радістю палає, Що віднайшло найбільший дар. Бо з вірним другом все здолає - Найбільшу радість і тягар. Неждано... Continue Reading →

Намисто

Моє намисто  - це слова, Одягнені на голу душу; Правдиві, чисті як роса, Веселкою зігріті в стужу. Твої коралі - колючки, Що з кров'ю в'їлися у тіло. Ти одягнув їх залюбки На мене й обійняв щосили. Я думала: «Нехай, гаразд. Колюче тіло загартує». Та болю більше, і щораз - Він глибше душу четвертує. Немає чистого... Continue Reading →

Найбільше ранять найрідніші

Найбільше ранять найрідніші. Вони, мов на душі печать. Від них слова - найбільш гучніше Відлунням в серці дзеленчать. Найдужче ранять наймиліші. У них у серці п’ядестал. Їх образ в нім, як птах у клітці, Живе без світла і дзеркал. Найглибше ранять найцінніші. Тому що ближче всіх стоять. Їх ніж чомусь найбільш гостріший. Від них удар... Continue Reading →

Powered by WordPress.com.

Up ↑