Слова, що бентежать душу
Язик кидає геть нескромно: Що заховала у душі? Без костей — ляпає невтомно Доки не вилізуть вужі Жбурляє фрази, мов кувалди, Ламає рамки - тягне в світ Прикрите досвідом з-під гвалту, Закрите болем від просвіт. Питає різко й наче мило: Скажи-но правду, все відкрий, Щоб стало легше. Зрозуміло, Навпроти погляд непростий Мов током б’є, щоб... Continue Reading →
Одна залишилась у полі Одна іду у темноті Шукаю посмішки від долі А йдуть лиш опади, дощі. Одна іду... чому так сталось? Були же крила, вітер ніс... Здійнялась буря - все змішалось і розчинився в часі зміст Злетілись ворони, кружляють Зачули кров із серця йде Чекають, щоб зламалась, лають На чому світ стоїть: "Впаде..." А... Continue Reading →
Закрились двері. Просто жах! Закрились вікна. Протяг. Так затягнуло у думках, Немов гальмує потяг. Похолодало у душі, Вже й чути скрип у серці… Дошкульний вітер у тиші Змінив ритмічність герців. Рванув фривольно поглядіть У закутки, де темно - У ті, де пил страхи таїть… Звичайно ж, недаремно... Опісля в спогадів сади, Де фрукти геть прогнили,... Continue Reading →
Чи є за що село любити? За працю з ранку й до зорі? Коли встаєш, немов побитий, Коли всі руки - мозолі? Так є за що село любити? За хати згорблені й криві? За ту дорогу геть розбиту, Що вже згубилась у траві? Тоді за що село любити? За молодь, що не бачить світ, Бо... Continue Reading →
Чому стаєм байдужі до сліз чужих та болю? Невже душа звикає й стає напівсліпою? Чи серцем боїмося, що станемо на тому Замежовому боці, де холодно одному? Не будемо сліпими до поглядів з проханням, Хай навіть вони мовчки, без слів і надривання. Не залишаймо того, хто мусів йти до бою, З системою чи часом, минулим чи... Continue Reading →
Живемо днем, періодом, життям своїм буденним. Будуєм плани, спішимо потоком швидкоплинним. Нові підйоми-спади, мов американські гірки, Дух наш гартують чи ламають давні мірки. Вмираємо щораз, коли від болю серце рветься. Із попелу встаєм, як полум’ям все прогориться. Здіймаємось із-під землі, пройшовши муки втрати, І набираєм знов чорнил нове життя писати. Новим початкам відлік йде, гірким... Continue Reading →
Росте лоза, зростає Корінням у землі. В ній віку набирає Чи в стужі, чи в теплі. Сезони проминають, Міцнішає стебло І грони все вбирають, Що тим стеблом текло. Щорік врожай рясніє, Якщо лозу глядів. І аромат повніє - Як результат трудів. Винар плоди збирає, Вичавлює з них сік. І в бочках залишає Бродити з року... Continue Reading →
Ана Марікò 