Слова, що бентежать душу
Прийшла. Зупинилась Раптово втомилась На землю звалилась Згубила вінець Закрилась. Відкрилась Знайшла. Відпустила. Сльозами умилась Сказала вкінець: «Зима прихилилась, В душі зачинилась» - Замерзла. Залилась Душевним вином. Заснула. Наснилось. Злетіла. Пройнялась. Злякалась. Спинилась. Невже це не сон? Дивлюсь. Оглядаюсь Від когось ховаюсь За кимось ганяюсь Шукаю кордон Різкого - їдкого Складного - важкого М’якого -... Continue Reading →
Наступить після урагану Спокійна, повна озарінь, Глибока, мов дно океану, Дзеркальна, як морська гладінь. Розтисне кулаки у руки Дбайливо, наче кращий друг. Миттєво абсорбує звуки. Зупинить час і рух навкруг. Підхопить вимучене тіло, Поглине з нього біль і шум, Що глушить голос вже осілий Поривчастим потоком дум. Розчуєш, чим гориш, що хочеш; Осмислиш як живеш... Continue Reading →
Вогонь в руках, вогонь у серці - Палає світ наш у пітьмі. Літають кулі, плачуть верби, Конають душі у ярмі. Реве Дніпро, Дністер ридає - Ненависть відчувають дном. В думках безвихідь знов витає, А очі - сп’янені вином. Ідем напомацки, без світла, "Куди?" - а знає лише Він. Душа завмерла, зовсім зблідла - Без сонця,... Continue Reading →
За горизонтом - літо, За горизонтом - небо, Там точно все уже цвіте. Там все так як нам треба. Там вдача з сонцем - заодно, Освітлюють шлях сили, І вітер дує зі спини - Жене вперед вітрила. За горизонт нас кличе дух Без болю слів «так треба», Здійнявши бурі від задух Не свого сонця в... Continue Reading →
Не міряйте себе із тим, Хто вибрав інший шлях в житті. Йому іти ним, а не Вам У обраному ним взутті. Не слухайте чужих порад Й не завжди прошених напуть. Із призми власних самозрад І нездійсненних мрій їх суть. Не чуйте Ви чужих навчань, Що гідні мудрості книжок. Ростуть вони з терну бажань, Їх мрій,... Continue Reading →
Знову в шрамах душа Заховалась в думках, Розбиратись коли І чому обпеклась. Перев'язана вздовж Колючками образ, Розпорошена вщент, В недовіри цемент. З недоказаних слів, В'язких пауз і сліз Розпалила вогонь, Підкидає полін. Обпікає з ночі І до першозорі. Палить болі до тла, Виливає з котла. Очищаючись вся, Завершає обряд. Залишає все там, Де колись був... Continue Reading →
Я стою, Вже розпростерті крила Я чекаю Вітру і дощу А на небі - сонце. Засліпило. Я стою й заплакано мовчу. Я чекаю Нового світання. Я стою, Над прівою кричу. Там внизу - Здобутки і плекання. На тім боці - Всміхнено мовчу. Як туди? Уся немов завмерла. Приміряю Вітру силу й дух. "Ти злітай, Вже... Continue Reading →
Ана Марікò 