Пора

Чекала довго і терпляче Топила в серці жаль й слова Шукала правду, мов на здачу Знайшла лиш холод. Так бува… Ступала боязко, ледь чутно Кричала голосно в душі. Знайшлось загублене суєтно. Пропало зайве. Ми чужі. Відкрила очі. Правда коле. Закрила серце. Все болить. Прощання час. Будися, воле! Пора нажите попелить.

Раптово

Прийшла. Зупинилась Раптово втомилась На землю звалилась Згубила вінець Закрилась. Відкрилась Знайшла. Відпустила. Сльозами умилась Сказала вкінець: «Зима прихилилась, В душі зачинилась» - Замерзла. Залилась Душевним вином. Заснула. Наснилось. Злетіла. Пройнялась. Злякалась. Спинилась. Невже це не сон? Дивлюсь. Оглядаюсь Від когось ховаюсь За кимось ганяюсь Шукаю кордон Різкого - їдкого Складного - важкого М’якого -... Continue Reading →

Протяг

Закрились двері. Просто жах! Закрились вікна. Протяг. Так затягнуло у думках, Немов гальмує потяг. Похолодало у душі, Вже й чути скрип у серці… Дошкульний вітер у тиші Змінив ритмічність герців. Рванув фривольно поглядіть У закутки, де темно - У ті, де пил страхи таїть… Звичайно ж, недаремно... Опісля в спогадів сади, Де фрукти геть прогнили,... Continue Reading →

Тиша

Наступить після урагану Спокійна, повна озарінь, Глибока, мов дно океану, Дзеркальна, як морська гладінь. Розтисне кулаки у руки Дбайливо, наче кращий друг. Миттєво абсорбує звуки. Зупинить час і рух навкруг. Підхопить вимучене тіло, Поглине з нього біль і шум, Що глушить голос вже осілий Поривчастим потоком дум. Розчуєш, чим гориш, що хочеш; Осмислиш як живеш... Continue Reading →

Прощай, зброє, прощай!

Твої слова - байдужі, войовничі. Мої слова - занурені у біль. Прийшла пора відкрити правді очі, Прийшла пора пізнати її сіль. Знімаю щит цинічності і сили. Кидаю меч сарказму, що колов. Нехай болить душа від слів щосили. Нехай тече із ран запекла кров. Я віднайшла в собі святу зернину, Що проростає в спокої й добрі.... Continue Reading →

Обряд

Знову в шрамах душа Заховалась в думках, Розбиратись коли І чому обпеклась. Перев'язана вздовж Колючками образ, Розпорошена вщент, В недовіри цемент. З недоказаних слів, В'язких пауз і сліз Розпалила вогонь, Підкидає полін. Обпікає з ночі І до першозорі. Палить болі до тла, Виливає з котла. Очищаючись вся, Завершає обряд. Залишає все там, Де колись був... Continue Reading →

Втрата

Ніяку втрату не зрівняти Із тою, що забрала страх Мовчати, падати, ридати, Ховати сльози на очах. Окутує весь світ той морок, Не видно сонця і людей. Ще вчора - ціле, зараз - порох. Не відродиться Прометей... Безкомпромісна в неї сила, Не знає часу і жалю, Розтрощує душевні крила. Зникають "хочу" і "велю". Збирає болі і... Continue Reading →

Бокал червоного

Стоїть бокал червоного вина, З тонкого скла, а ніжка - як струна. В нім диригент із оксамитних грон На сцені. Все. Лунає камертон. Нектар-вода на ноти розлилась, Сп’янила нюх, букетом розцвіла. Знайшла струну, що плаче у тиші Й задала тон тій тятиві в душі. Заграла те, що спати не дає, Що гасить пил і болю... Continue Reading →

Степ

Широкий степ. Відлюдний, дикий Відкритий вітру і дощу Приймає погляд смутний й тихий Гуляти долом досхочу. Облиш тут важкість, на стежині, Проймися ніжністю квіток І заблудись у часоплині, Слова прогнавши із думок. Враз неважливе віднесеться З грайливим вітром в далечінь. Незрозуміле - утрясеться Потоком влучних озарінь. Вслід небокрай покаже цінне Відкриє серце для прощень, Забравши... Continue Reading →

Powered by WordPress.com.

Up ↑