Материнська любов абсолютна. Вона є і все. Іншого наше суспільство не приймає. Наприклад, її відсутність. Хто повірить, що мама може не любити своє дитя, якщо народила його і не віддала у сирітський притулок? Ніхто.  А що буває тоді, коли вона не може відмовитись від дитини, змінити своє рішення, розвернутись і піти, а змушена жити з... Continue Reading →

В той день, коли закрились душі Ми обірвали нитку слів В той день ми скам'яніли в тиші Що стала пам'яттю всіх днів

Байдужість тиха і глибока, Німа й холодна, як зима. У ній не чути шуму й кроків, Душевних слів у ній нема. Байдужість стигла і налита, Нектаром витриманих пауз. Душа в ній шаллю оповита, їй власне его лиш указ. Байдужість повна і надмірна. Безбарвність слів. Стандартність фраз. Неначе вакуум, безмірна, Усе вмирає в ній ураз. Байдужість... Continue Reading →

Не треба слів В них судження і осуд Не треба слів З них зникла вся любов Побили ми Увесь прозорий посуд Нема в чім пить Хоч спрага просить кров Ту кров, в якій Розмови про буттєве Ту кров, в якій Щасливих днів вінець Розлили кров Між скалок несуттєвих Змішалась кров Із брудом. Це кінець Порив... Continue Reading →

Прощай і не тримай образи, Прощай і опусти кинжал. Війна закінчена на фразі: "Я розлюбила. Це фінал" Не треба приводів шукати І обривати пір'я з крил, Не варто віру підривати - Нас ще покличе небосхил! Прошу, зоставимо дробити Цей світ смарагдових садів, Що надихав нас так любити, Аж кожен потайки радів. Не залишаймось у безсонні... Continue Reading →