Пора

Чекала довго і терпляче Топила в серці жаль й слова Шукала правду, мов на здачу Знайшла лиш холод. Так бува… Ступала боязко, ледь чутно Кричала голосно в душі. Знайшлось загублене суєтно. Пропало зайве. Ми чужі. Відкрила очі. Правда коле. Закрила серце. Все болить. Прощання час. Будися, воле! Пора нажите попелить.

Черв’як

В мені сидить старий черв’як Бажання все порвати. Втекти, облишивши все так. Світ за очі сховатись. Канави риє взад-вперед Від розуму до серця. Суцільний м’яз, а не скелет, Ніяк не схаменеться. Невтішні радості йому У побуті буденнім. Шукає вади і пітьму В постійності блаженній. Спокійно жити не дає Гризе паскудно серце. Відкрити цілий світ зове,... Continue Reading →

Незакрита історія

Зоставшись незакритою, історія пече, Заходиться баладами, коли з очей тече. Базікає в свідомості, жене із ночі сон, Розказує у темряві про те, що моветон. Нагадує дрібниці всі - надії трибунал. Деталей однозначний тон - віщуючий фінал. Невисказані речення і слів тактовних шквал, Жага невмисних зустрічей. Розбіжностей - завал. З глибин все підіймається, хоч як не... Continue Reading →

Граната

Щось тихо стало, аж болить. А тиша та - ручна граната, Що затаїлася колись Невдалого часу чекати. І ніби застаріла вже, Набралась від землі вологи; Замаскувавшись в Фаберже, Лежить в траві, он, край дороги. Стою, бо знаю - то мара, Там порох, може спалахнути. Хоча вона вже і стара, Ще ладна добре струсонути. Тому вдаю,... Continue Reading →

Powered by WordPress.com.

Up ↑