Надія - море-океан, Вершина гір, край неба. Бездонні очі, ладний стан - Принцеса березнева. Надія - глибина світів, Мелодія сонати. Безмежжя пауз, ноти слів - Будь-кому не зіграти. Надія - сили джерело, Оточене гранітом. І що б там завтра не було, Вона є - Гераклітом. Надія - дар життя, весна, Що вчить любов'ю жити. Такого... Continue Reading →

Коли впізнаю стук у двері Без подиву скажу тобі: «Ти вчасно, милий, до вечері» Замреш, не вірячи собі... Ми стільки днів цей оминали, Не тих шукали в тих місцях. За серцем йшли і слід тримали, Блукали все на манівцях. Як тільки серце не вмовляли, Все ж не приймало тих підстав, Що вірними ми уявляли… А... Continue Reading →

Надія Мене схопила, обняла, Ривком у небо підняла, Розкривши понад мною крила, Коли я впала ниць безсило, Від рани, що мене ятрила. За обрій віднесла умить, Де тихо, світло, не гримить, До щастя в гості - чаювати, Страхи в душі угамувати І в серці віру вкарбувати. А вилетівши з укриття, дивились з нею на життя... Continue Reading →

Спазми хвиль надії, що така жадана, Б’ють душі бескиди, страхом зацькувані. То погладять ніжно, то пекуче вдарять - То відродять віру, то її затьмарять. Чи надії вітер, човен мій гойдає, Що назустріч цілі шлях свій прокладає? Чи акули страху так женуть у море Мій ковчег недужий, щоб втекти від горя? Байдуже, не здамся, щоб дійти... Continue Reading →

Ти не здавайся - я молю - Бо нам ще стільки раз потрібно Сказати «Я тебе люблю», Обнявшись поглядом, безслівно. Ти постарайся - попрошу - Хай як би сильно не боліло. Не падай духом - шепочу, Оздорови ним кволе тіло. Ти припини - я говорю - Не хочу чути «я не знаю»… Твердіший скель ти,... Continue Reading →

Моя рука, її плече - З’єдналися у танці. Невже вона знов не втече За покликом дистанцій? Невже позаду ті роки, Що розтягнулись в муку, Прийнявши цю розлуку, З цієї ніжної руки? Чи ми не вбили солов’їв Мов діти браконьєра, Які не знали ніжних слів? Чи наша це прем’єра? Прости, підкорена тайго, Он де мені живеться.... Continue Reading →