Вже рік ще більш зима немила, Лиш рік я не брешу собі, Аж рік як поламались крила І йду по мороку в журбі. Вже рік не чую я твій голос, Лиш рік щодня кажу «люблю», Аж рік не кажеш тихо вголос: «Дитя, я так тебе люблю». Вже рік тебе не обіймала, Лиш рік ціную кожну... Continue Reading →
Розділ
Мій світ розділено на двоє, Зруйновано усі мости. Ти вибрав шлях таких героїв, Що йдуть безстрашно до мети. Той шлях - вузький і незворотній, Обмитий кров’ю чистих душ - Для тебе став ще й поворотнім, Зламавши тіло. Та не дух. Тоді і вицвіли всі барви... І мій колірний дальтонізм Почав просочуватись в нерви, Витравлюючи оптимізм.... Continue Reading →
Сутуж
Журба, утрата, біль і страх Нас ждуть в негаданих місцях. Якщо ж впіймають у полон - Відправлять радість у вогонь. Здируть ще й легкість із душі, Залишать нагою в тиші Повільно мерзнуть, леденіть - Так легше сутність розгледіть. А що вона? Рида й зітха, А виснажившись - затиха. Як не маскується - дарма, В очах... Continue Reading →
Монотон
Все стало монотонним, Байдужим, геть нікчемним І зовсім бездиханним. Закляклий фаталізм. Всі фарби розчинились, У горі розтопились І в чорний колір злились, Полившись градом сліз. А серце - невблаганне, До розпачу захланне, Від суму невпізнанне У безпросвітній млі. Без тебе стало тихо Болюче тихо. Лихо Віднесло, наче вихор, Мене на край землі. Стою в сльозах,... Continue Reading →
Без тебе
Без Тебе пусто, тихо, темно… Комок у горлі, сльози на очах. Твій голос не почую я, так сумно, Залишились нам зустрічі лише у снах.
Поїзд мчить
Поїзд мчить чугунними нитками, Колихаючи мої думки. Стук за стуком, знаними стежками, Відкриваючи старі замки. Поїзд мчить крізь час, роки і ночі, Проминаючи ріки й поля. Час відверто дивиться у очі, в ритмі шпал до мене промовля: Що везеш сьогодні ти додому, розтинаючи думками ніч? Нові враження, досягнення чи втому, розбираючи каміння з пліч… Так... Continue Reading →
Ана Марікò 